www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Основні напрямки досліджень когнітивного стилю особистості у психології
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Основні напрямки досліджень когнітивного стилю особистості у психології

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДОСЛІДЖЕНЬ КОГНІТИВНОГО СТИЛЮ ОСОБИСТОСТІ У ПСИХОЛОГІЇ

О.П. Пісоцькій
Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя

   У статті автором з'ясовано основні напрямки досліджень когнітивного стилю особистості. Стильовий конструкт розглядається у структурі індивідуальності, аналізуються його взаємозв'язки з індивідуальним стилем діяльності та інтелектом, із соціальною поведінкою та спілкуванням, із саморегуляцією та емоційними процесами.
   Ключові слова: когнітивний стиль, індивідуальний стиль діяльності, індивідуальність, інтелект, інтелектуальний потенціал.
   ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ
   Сучасна психологія орієнтована на пошук психологічних механізмів, які сприяють ефективній організації взаємодії особистості з навколишнім середовищем і, водночас, налагодженню соціальних стосунків у групі. В річищі цієї проблеми здійснюється вивчення процесів становлення індивідуальності, особистісного зростання, вдосконалення професійної діяльності в сучасному суспільстві. При цьому саме когнітивний стиль є важливим психологічним механізмом, який належить до внутрішніх резервів особистості і здатен суттєво оптимізувати взаємодію людини з навколишнім середовищем.
   Значний внесок у розв'язання проблеми взаємозв'язку когнітивного стилю з особистісними характеристиками зробили як зарубіжні (Д. Броверман, Р. Гарднер, Дж. Гілфорд, Г. Клаус, Дж. Клейн, С Мессік, У. Найссер, Г. Уїткін, П. Хольцман та ін.), так і вітчизняні дослідники (О.Г. Асмолов, Д.Б. Богоявленська, С.В. Бондар, Л.Я. Дорфман, Є.А. Клімов, В.А. Колга, Г.В. Куценко, О.В. Лібін, B.C. Мерлін, B.I. Моросанова, О.Б. Напрасна, Н.І. Пов'якель, M.B. Прохорова, Л.І. Романовська, О.В. Скориніна, І.Г. Скотникова, А.А. Студенікін, В.О. Толочек, В.В. Федько, М.О. Холодна, Ю.Г. Черножук, І.П. Шкуратова та ін.).
   У зарубіжній психологічній науці поняття “когнітивний стиль” з'явилося у в 60-х pp. XX ст. у руслі когнітивної психології, яка прагнула об'єднати за допомогою цього феномену психологію пізнавальної діяльності та персонологію. Виникнення цього терміна пов'язується із домінуванням у когнітивних теоріях особистості думок “щодо взаємозв'язку особистісних рис і своєрідності індивідуальної поведінки, які проявляються в особливостях сприймання, розуміння і пояснення людиною того, що відбувається” [11, с 153]. Як бачимо, в когнітивній психології простежується тісний взаємозв'язок когнітивного стилю особистості з її інтелектуальним потенціалом.Інша течія зарубіжної психології (психоаналітичний напрямок) пов'язувала когнітивний стиль із механізмами психологічного захисту особистості й підкреслювала не лише його взаємозв'язок з інтелектуальними можливостями, але і значну роль у стримуванні афективних реакцій. Так, у дослідженні Г.В. Куценко вказується на те, що цей феномен (когнітивний стиль, або когнітивний контроль) ототожнюється із когнітивними процесами, які “забезпечують співвіднесення особистості із “принципом реальності”” [6, с 141], що передбачає стримування афекту за допомогою інтелектуальних процесів, звільнення поведінки від первинних потягів. Як зазначає дослідниця, стильовий феномен розглядається “як система індивідуальних або індивідуально-психологічних особливостей набуття психологічного досвіду і є формальною характеристикою структури особистості” [5, с 8]. Водночас про посилення інтересу до психологічного конструкту когнітивного стилю свідчить велика кількість досліджень, які стосуються цієї проблематики.
   Слід зазначити, що у вітчизняній психології когнітивний стиль особистості вивчався у контексті індивідуального стилю діяльності. Найбільш влучно визначення останнього було сформульовано Є.О. Клімовим: “Індивідуальний стиль діяльності - це своєрідна система психологічних засобів, до яких спонтанно або свідомо звертається людина з метою найкращого урівноваження власної (типологічно зумовленої) індивідуальності з предметними зовнішніми умовами діяльності” [3, с 49].
   Дослідження індивідуального стилю діяльності склали цілий науковий напрям. Як зазначають у своїй праці Б.О. Вяткін і М.Р. Щукін, проблема індивідуального стилю тривалий час перебувала в центрі уваги B.C. Мерліна, який був ідейним теоретиком цього напрямку. В його наукових пошуках окреслено низку положень, які стосуються “основної проблеми індивідуального стилю діяльності (структура, функції, умови формування) і більш часткових питань” [1, с 268], зокрема, співвідношення із когнітивним стилем.
   У вітчизняній науці принциповим є твердження, що індивідуальний стиль діяльності проявляється в пізнавальних процесах як когнітивний стиль, тобто “стійка сукупність індивідуальних відмінностей у способах сприйняття, запам'ятовування і мислення, за якими стоять різні шляхи набуття, накопичення і переробки інформації” [4, с 76].
   Дослідження когнітивного стилю є доволі перспективним напрямком у психологічній науці. М.О. Холодна, аналізуючи актуальність вивчення когнітивних (пізнавальних) стилів, вказує на проблему непорозуміння між людьми, яка є наслідком “конфлікту стилів”, оскільки “кожна людина мислить у межах того пізнавального стилю, який у неї сформувався, вважаючи властиву йому форму розуміння єдино правильною” [17, с 13]. Ця обставина вказує на необхідність дослідження когнітивного стилю, адже його вивчення сприятиме оптимізації взаємодії між педагогом і вихованцем (школярем або студентом).
   Отже, на сьогодні існує багато різних поглядів науковців щодо природи когнітивного стилю та його місця у структурі індивідуальності. Необхідно підкреслити, що висхідні положення науковців щодо когнітивного стилю мають певні розбіжності, оскільки вони торкаються різних аспектів діяльності та поведінки особистості. Тому мета цієї роботи полягає у визначенні основних напрямків досліджень феномену когнітивного стилю у психології.
   РЕЗУЛЬТАТИ ТЕОРЕТИЧНОГО АНАЛІЗУ ПРОБЛЕМИ
   B.C. Мерлін розглядав когнітивний стиль як підсистему індивідуального стилю діяльності, що відображає його гностичні компоненти й тим самим впливає на діяльність [8]. Розуміння стилю як стилю діяльності він чітко розмежовує з поняттям когнітивного стилю, адже перше відображає взаємодію об'єктивних вимог діяльності і властивостей особистості, а інше - її внутрішні характеристики.
   У подальших дослідженнях було встановлено взаємозв'язок індивідуального стилю діяльності із процесами спілкування й соціальною перцепцією. І.П. Шкуратова [18] пропонує розрізняти стилі професійного спілкування і міжособистісного спілкування, оскільки цілі, форми й зміст цих видів людської активності є різними. Зазначені психологічні конструкти, у свою чергу, поділяються на комунікативний, інтегративний і соціально-перцептивний стилі спілкування. Науковець підкреслює, що під стилем будь-якого рівня узагальненості (індивідуальний стиль, стиль спілкування або когнітивний стиль) слід розуміти спосіб чи манеру поведінки, яка має прояв у експериментальних умовах або в реальному житті, тим самим вказуючи на взаємозв'язок стильового феномену із властивостями індивідуальності. У дослідженнях І.П. Шкуратової експериментально виявлені значущі взаємозв'язки між характеристиками соціально-перцептивного стилю і когнітивним стилем, які мають місце у процесі спілкування під час сприймання особистістю себе та інших людей. А.А. Студенікіним [15] було продовжено дослідження взаємозв'язку між когнітивним стилем і процесами соціальної перцепції у процесі спілкування, було з'ясовано роль індивідуальних особливостей у побудові поведінки. Вивчення природи когнітивного стилю надало можливість встановити його взаємозалежність з мотивацією поведінки, що виявляє себе, зокрема, і у сфері спілкування: у змісті мотивів спілкування і формально-динамічних аспектах спілкування.
   Проблематика когнітивних стилів знайшла своє відображення в інтегральному дослідженні стилів активності Л.Я. Дорфмана [2]. У своїй концепції науковець поєднує принципи інтерактивної взаємодії індивідуальності з соціальною дійсністю з полісистемним характером організації людської активності, що дозволяє йому виділити індивідуальні стилі активності й екологічні стилі. Ці стильові феномени відображають три аспекти: вплив суб'єкта на соціальну дійсність, зумовленість індивідуальності соціальною дійсністю та безпосередньо навколишню дійсність. У концепції автора відображено взаємодію когнітивного стилю, який належить до індивідуальних стилів активності, з індивідуальним стилем діяльності, що входить до екологічних стилів. Науковець вказує, що параметри когнітивних стилів мають вплив на емоційно-вольову сферу. Така їх особливість надає можливість виділити у структурі індивідуального стилю діяльності емоційні стилі, які є інструментальною характеристикою стилю і забезпечують регуляцію емоційних реакцій у процесі виконання конкретної діяльності, виконуючи адаптивну й регулюючу функції.
   Когнітивний стиль особистості суттєво впливає на саморегуляцію діяльності і поведінки, про що свідчать дослідження В.А. Моросанової і Г.В. Куценко. Зокрема, В.А. Моросанова, досліджуючи довільну активність особистості, вважає недоцільним використання терміна “когнітивний стиль” [9]. Зміст поняття, на її думку, не відображає повною мірою довільну регуляцію у структурі індивідуального стилю діяльності, який має два аспекти: стиль реалізації “дії” (різних видів активності) та стиль функціонування “свідомості” (саморегуляції видів активності). Тому В.А. Моросанова виділяє дві форми індивідуального стилю - стилю активності й стилю саморегуляції, які взаємопов'язані у процесі взаємодії людини з навколишньою дійсністю: людина - саморегуляція активності - реалізація активності - дійсність. Стиль саморегуляції відображає індивідуальні особливості системи саморегуляції людини, який стійко проявляються у різних видах довільної активності, у поведінці й практичній діяльності особистості. Ця теорія наводить на думку, що когнітивний стиль має безпосереднє відношення до регуляції пізнавальної активності особистості й знаходиться у взаємостосунках зі стилем саморегуляції особистості у структурі індивідуального стилю діяльності.
   У дослідженні Г.В. Куценко [5] зроблено акцент на взаємозв'язку когнітивних стилів із саморегуляцією особистості в соціальній поведінці. Зокрема, авторка підкреслює, що феномен стилю не є чинником, який безпосередньо визначає ефективність саморегуляції, оскільки “діє” як індивідуальні передумови, які сприяють стихійному чи свідомому формуванню прийомів досягнення результату, і, відповідно, люди мають різноефективні способи саморегуляції.
   Концепція стилю В.А. Толочека грунтується на теорії індивідуального стилю діяльності, але має значні відмінності методологічного характеру від попередньої концепцій [16]. В.А. Толочек, стверджуючи об'єктно-детерміністичний підхід, виділяє два аспекти цілісного стильового феномену: об'єктивований стиль як стійку і структуровану сукупність компонентів професійної діяльності, спілкування, керівництва, та індивідуальний стиль як динамічну індивідуально своєрідну систему врівноваження компонентів середовища, що утворена ієрархією стилів різної узагальненості, орієнтована на досягнення конкретного результату, регулюється ним. Усі стильові утворення автор поділяє на чотири групи, які детерміновані діяльнісним і суб'єктивним факторами, а також індивідуальністю (провідний у генезисі індивідуального стилю): група стилів адаптації відображає те, як людина орієнтується у середовищі, виражає свою індивідуальність, як організується її моторна, емоційна і когнітивні сфери; група стилів діяльності характеризує особливості урівноваження відносин людини із професійно-технічними і технологічними системами (індивідуальні стилі діяльності); група стилів взаємодії відображає особливості співучасті, взаємовідносин людини з іншими у будь-яких соціальних і соціо-технічних системах (стилі керівництва, стилі педагогічної діяльності); група стилів відношень характеризують особливості сприйняття світу, використання його продуктів, відображають особистісні смисли (стилі спілкування, лідерства, поведінки, життя). Когнітивний стиль характеризує взаємостосунки особистості із навколишньою дійсністю і сприяє адаптації.
   О.В. Лібін підходить до аналізу стилю на основі взаємодії індивідуальності з навколишньою дійсності [7]. У структурі індивідуальності він вказує на такі основні компоненти: темперамент, здібності й інтелект, характер та стиль. Компоненти взаємопов'язані між собою і є чинниками щодо розвитку одне одного. Стиль розглядається як механізм, що інтегрує параметри психобіологічних програм і характеристики процесу соціалізації. Ієрархічна структура стилю має два контури -зовнішній, що відображає відносини індивідуальності із середовищем через ефекти компенсаторності, оптимальності, адаптивності й результативності, та внутрішній, що складається із чотирьох метапараметрів та п'яти фреймів (Ф), які відображають еволюцію стилю як особливої властивості індивідуальності: Ф І. система суб'єктивних значень (семантичні уподобання); Ф II. суб'єкт- об'єктний баланс (установки, система контролю); Ф III. когнітивні параметри (взаємовідносини з інформаційним полем); Ф IV. види поведінки (1) і діяльності (2) (1 - стилі спілкування і міжособистісної взаємодії, мотиваційні і емоційні стилі; 2 - індивідуальні стилі діяльності і керівництва); Ф V. модус життєдіяльності (стилі життя).
   Належність когнітивного стилю до пізнавальної сфери відзначають багато науковців, які займаються розробкою стильової проблематики. Так, М.О. Холодна [17] розглядає когнітивні стилі як психічні властивості, які є похідними щодо сформованості мимовільного інтелектуального контролю як компонента метакогнітивного досвіду суб'єкта. їх основними функціями є: а) участь у побудові об'єктивованих ментальних репрезентацій подій, що відбуваються; б) контроль афективних станів у актах пізнавального відображення. Зазначені функції дозволяють розглядати когнітивні стилі як метакогнітивні компоненти інтелекту, які відповідають за регуляцію інтелектуальної діяльності. Авторка виділяє ще один прошарок у властивостях стилю - “розщеплення” біполярних полюсів: когнітивний стиль має чотири полюси, що виявляються на основі допоміжних показників. Тому це індикатори інтелектуальної зрілості і внутрішніх резервів розвитку інтелекту.
   Як зауважує І.Г. Скотникова, когнітивні стилі є детермінантами стратегій інтелектуальної діяльності, оскільки вони є індивідуальними особливостями пізнавальних процесів і мають інструментальний характер. Стратегії є конкретними формами прояву стильового феномену у структурі й специфіці завдань сенсорно-перцептивного типу. У дослідженнях, які виконуються спільно й під керівництвом автора, було з'ясовано, що зміст когнітивного стилю відображається у результатах пізнавальної діяльності, у формуванні впевненості, прийняття та реалізації рішення [14].
   Отже, когнітивний стиль має опосередкований вплив на організацію взаємодії між індивідуальністю й навколишньою дійсністю і є чинником, що забезпечує взаємозв'язок між пізнавальною і афективною сферами особистості.
   На особливу увагу заслуговують дослідження взаємозв'язку когнітивного стилю з інтелектом, що дозволяє розглядати стильовий феномен як чинник розвитку інтелектуального потенціалу. Так, В.В. Селіванов вказує, що когнітивний стиль є сполучною ланкою між мисленням і цілісною особистістю, відображає міру узагальненості і диференціації афектів від інтелекту та поєднує у собі індивідуальні відмінності потребнісно-мотиваційного і перцептивного характеру [13]. Дослідник відзначає регулятивний та пізнавальний ефекти стильового феномену, які сприяють продуктивній та ефективній діяльності інтелекту.
   Вивчення взаємозв'язку когнітивного стилю з інтелектом знайшло своє відображення у дослідженнях Н.І. Пов'якель, на думку якої когнітивний стиль є одним із факторів розвитку професійного мислення. Авторка підкреслює, що взаємозв'язок між стильовими явищами і мисленням найбільш повно проявляється у саморегуляції, яка є одним із чинників розвитку мислення практичного психолога [12]. У концепції дослідниці феномен стилю є одним із вагомих чинників, який зумовлює формування психологічної культури саморегуляції мислення практичного психолога у поєднанні з іншими факторами (цілетворення, прогнозування, планування, самоконтроль, стиль саморегуляції, рефлексія). Отже, когнітивний стиль характеризується низкою взаємозв'язків із психологічними властивостями індивідуальності.
   Доречним буде вказати, що взаємозв'язок когнітивного стилю з інтелектом є суттєвим, що було доведено у нашому дослідженні [10]. За спеціально створених умов стильовий феномен сприяє розвитку і вдосконаленню інтелектуального потенціалу студентів (майбутніх психологів).
   Отже, у психологічній науці когнітивний стиль розглядається у структурі індивідуальності поряд із темпераментом, характером, здібностями й інтелектом і виконує не лише інтеграційну функцію, але й виступає чинником розвитку інших складових, сприяючи більш продуктивній діяльності. Однак у навчально-виховному процесі особливостям розвитку когнітивного стилю приділяється мало уваги, що підкреслює необхідність подальших досліджень.
   ВИСНОВКИ
   1. Когнітивний стиль особистості є одним із вагомих психологічних механізмів, який сприяє ефективній організації взаємостосунків особистості з навколишнім середовищем, зокрема в соціальних групах.
   2. У зарубіжній психологи когнітивний стиль переважно досліджується психоаналітичною й когнітивною течіями, які пов'язують стильовий феномен із пізнавальними психічними процесами й інтелектуальними можливостями особистості і відмежовують від афективних реакцій, приписуючи йому регулятивну й пізнавальну функції.
   3. У вітчизняній психології дослідження когнітивного стилю несуть в собі підґрунтя взаємозв'язку з індивідуальним стилем діяльності та його проявами в пізнавальних процесах й інтелекті, в соціальній поведінці, в саморегуляції, у спілкуванні, в емоційних процесах.
   4. Когнітивний стиль є чинником структури індивідуальності, який впливає на її компоненти своїми інтегративними властивостями й сприяє організації взаємодії з навколишньою дійсністю.
   5. Враховуючи особливості взаємозв'язку когнітивного стилю з компонентами структури особистості, а також рівень його розвитку, можна сприяти особистісному зростанню людини.
   6. Перспективи подальших наукових пошуків вбачаємо у необхідності вивчення особливостей взаємозв'язку між когнітивним стилем, соціальним і емоційним компонентами інтелектуального потенціалу особистості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вяткин Б.А. Проблемы индивидуального стиля в трудах B.C. Мерлина и их развитие / Б.А. Вяткин, М.Р. Щукин // Мир психологии. - 2007. - № 3. - С. 256-264.
2. Дорфман Л.Я. Индивидуальный эмоциональный стиль / Л.Я. Дорфман // Вопросы психологии. - 1985. - № 5. - С. 88-95.
3. Климов Е.А. Индивидуальный стиль деятельности в зависимости от типологических свойств нервной системы / Е.А. Климов. - Казань : Изд-во Казан, ун-та, 1969. - 278 с.
4. Кон И.С. Психология ранней юности / И.С. Кон. - М. : Просвещение, 1989. - 255 с.
5. Куценко Г.В. Когнітивний стиль особистості в структурі регуляції соціальної поведінки : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. психол. Наук : спец. 19.00.01 “Загальна психологія, історія психології” / Г.В. Куценко. - К, 1998. - 16 с
6. Куценко Г.В. Психологічна оцінка когнітивного стилю особистості / [Г.В. Куценко, Л.В. Мар'яненко, Н.В. Пророк та ін.] ; за ред. С.Д. Максименка // Психологічні чинники розвиваючого навчання в різних освітніх системах. - К. : Ін-т психології ім. Г.С. Костюка АПН України, 2000. - С 139-198.
7. Либин А.В. Единая концепция стиля человека: метафора или реальность? // Стиль человека: психологический анализ / [ЛЯ. Дорфман, В.Н.Дружинин, Д.А.Леонтьев и др.] ; под ред. А.В. Либина. - М. : Смысл, 1998. - С. 109-124.
8. Мерлин B.C. Очерк интегрального исследования индивидуальности /B.C. Мерлин. - М. : Педагогика, 1986. - 254 с.
9. Моросанова В.И. Стилевые особенности саморегулирования личности / В.И. Моросанова//Вопросы психологии. - 1991. -№ 1. - С. 121-127.
10. Пісоцький О.П. Когнітивний стиль як чинник розвитку інтелектуального потенціалу майбутнього практичного психолога : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. психол. Наук : спец. 19.00.07 “Педагогічна та вікова психологія” / О.П. Пісоцький. - К, 2008. - 21 с
11. Пісоцький О.П. Принципи когнітивної психології та сучасна практична психологія / О.П. Пісоцький // Тези доповідей учасників Другої міжнародної науково-практичної конференції “Методологія та технології практичної психології в системі вищої школи”. - К. : НПУ ім. М.П. Драгоманова, Поліграф-Центр, 2009. - С. 152-154.
12. Пов'якель Н.І. Професіогенез саморегуляції мислення практичного психолога / Н.І. Пов'якель. - К. : НПУ, 2003. - 295 с
13. Селиванов В. В. Когнитивный стиль в процессе мышления / В.В.Селиванов // Психологический журнал. - 1989. - Т. 10. - № 4. - С. 104-112.
14. Скотникова И.Г. Психофизиологические характеристики зрительного различения и когнитивный стиль / И.Г. Скотникова // Психологический журнал. - 1990. - Т. 11. - № 1. - С. 84-94.
15. Студенікін А.А. Вплив когнітивного стилю особистості на процес спілкування : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. психол. наук: спец. 19.00.01 “Загальна психологія, історія психології” / А.А. Студенікін. - К., 1999. - 16 с
16. Толочек В.А. Исследования индивидуального стиля деятельности / В.А. Толочек // Вопросы психологии. - 1991. - № 3. - С. 53-62.
17. Холодная М.А. Когнитивные стили. О природе интеллектуального ума / М.А. Холодная. - [2-е изд.]. - СПб. : Питер, 2004. - 348 с.
18. Шкуратова И. Исследование стиля в психологии: оппозиция или консолидация / Ирина Шкуратова // Стиль человека: психологический анализ ; под ред. А.В. Либина. - М. : Смысл, 1998.-С. 13-33.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com