www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Сучасні виклики і розвиток організацій
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Сучасні виклики і розвиток організацій

СУЧАСНІ ВИКЛИКИ І РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЙ

В.І. Карамушка
Університет менеджменту освіти АПН України

   Ця публікація є спробою привернути увагу до глобальних змін і процесів, що нині домінують у визначенні тенденцій розвитку людського суспільства, та спроектувати їхній вплив на розвиток і конкурентоздатність організацій. Обговорюється запровадження принципів стійкого розвитку в діяльність організацій як реакції на сучасні виклики.
   Ключові слова: конкурентоздатність, стійкий розвиток, світоглядні орієнтації.
   ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ
   Особливістю нового століття є те, що зміни, які відбуваються в усіх сферах людського життя, набувають дедалі більшого розмаху й прискорення. Звичайно, зміни в навколишньому середовищі, життєдіяльності суспільства та кожної окремо взятої особистості були й залишаються нормою, але якщо говорити про тенденції, розмах і швидкість таких змін, то нічого подібного, з огляду на системність і масштабність, цивілізація ще не знала. Якщо, звичайно, не говорити про воєнні катаклізми.
   Ключовим фактором, який визначає всі інші аспекти розвитку цивілізації, залишається поки що неконтрольоване зростання народонаселення. Наведемо лише деякі показові факти. У 1959 р. чисельність народонаселення планети перевищила трьохмільярдну позначку. Наголосимо: з часу зародження людської цивілізації й до 1959 р. на планеті водночас так багато людей ще не було. Проте минуло всього 40 років, як населення планети подвоїлося. Це трапилося у 1999 р. [1-3]. Щороку населення планети збільшується приблизно на 76 млн, і впродовж принаймні найближчого десятиліття суттєвих змін ця тенденція не зазнає.Незважаючи на те, що населення України складає приблизно 46 млн осіб і характеризується тенденцією до зниження, планетарні демографічні тенденції не можуть не позначатися і не впливати на розвиток нашого суспільства. Ключове питання, що виникає в цій ситуації, стосується потенційних загроз для безпеки українського суспільства, що постають у зв'язку зі світовим демографічним вибухом та пов'язаними з ним процесами. Тому ці аспекти потребують постійного моніторингу, системного аналізу та контролю, який має включати реагування на рівні особистості, організації, держави.
   Спробуємо проаналізувати, яким чином системні розвиткові процеси, у тому числі й віддалені, стають викликами для нашого розвитку, що здатні впливати на функціонування організацій, зокрема, освітніх, та якої реакції вони потребують.
   РЕЗУЛЬТАТИ ТЕОРЕТИЧНОГО АНАЛІЗУ ПРОБЛЕМИ
   Кожна людина зокрема і суспільство в цілому для розвитку потребують значної кількості ресурсів - матеріальних, енергетичних, інформаційних. Джерелом усіх цих ресурсів є навколишнє середовище в сукупності його природного, антропогенного та соціального компонентів. Це ж саме навколишнє середовище виконує водночас і роль депозитарія відходів життєдіяльності людини. Зрозуміло, що зростання народонаселення невідворотно потребує дедалі значніших обсягів ресурсів. При цьому так само невідворотно зростають і обсяги утворених відходів життєдіяльності, депонування яких у природному середовищі пригнічує його здатність відтворювати відновні ресурси та асимілювати відходи. В умовах дуже великої, але обмеженої планети такі тенденції рано чи пізно приведуть цю планету до колапсу з усіма сумними наслідками для людської цивілізації.
   Повертаючись до ситуації в Україні, ще раз наголосимо, що кількість населення країни поки що знижується. З огляду на сказане вище, можна було б розцінювати цей факт як позитивний: менше населення спричинює менший антропогенний тиск на довкілля та екологічну ємкість території країни. Але насправді реальна ситуація виглядає по-іншому. Реально споживання природних ресурсів зростає, і за деякими напрямками таке споживання є критичним. Наведемо кілька фактів.
   Біосферні відновні ресурси скорочуються, а за деякими показниками вони втрачені назавжди. Якщо сільськогосподарська галузь справляється з завданням забезпечення населення країни базовими продуктами харчування, то дика природа повільно, але неухильно деградує. Популяції цінних промислових видів живих організмів скорочуються до стану, коли ці види перестають бути промисловими. Зокрема, дані Держкомстату України свідчать про те, що промислове добування рибних та інших водних ресурсів скорочується за переважною більшістю показників як у морських, так і в прісноводних екосистемах [4]. Чисельність дельфінів, яких у Чорному морі Радянський Союз та інші прибережні держави добували промисловим способом ще тридцять років тому, скоротилася в сотні разів, а такий типовий для Чорноморської екосистеми вид, як тюлень-монах, зник із регіону назавжди [6]. Нестримно зростає й використання лісових ресурсів [5], а лісонасадження не в змозі компенсувати втрати від лісокористування. Ці приклади можна продовжувати, але висновки від цього не зміняться: навіть відновних ресурсів ми використовуємо більше, ніж природа здатна відтворити, а використання невідновних ресурсів (нафти, газу, вугілля) взагалі нічим не компенсується. При цьому щонайменше два фактори продовжують впливати на масштабність цього процесу: необхідність задоволення базових потреб зростаючого населення та необхідність задоволення зростаючих потреб усього населення, пов'язаних із прагненням до певних рівнів якості життя.
   Очевидно, що парадигму суспільного розвитку необхідно замінити на більш адекватну, побудовану на вимушених, але свідомих обмеженнях. Звичайно, якщо прагнення до поступального, нескінченно тривалого існування-розвитку людської цивілізації залишається фундаментальним положенням нашого світобачення. Таку парадигму - парадигму стійкого розвитку - запропонувала ООН майже двадцять п'ять років тому, але, незважаючи на загальне сприйняття й значне поширення, вона залишається світоглядним орієнтиром поки що для обмеженої кількості наших сучасників. Стійкий розвиток вимагає збалансувати потреби людського розвитку з можливостями природного середовища. Розвиток суспільства буде стійким, якщо задоволення зростаючих соціальних та інших потреб людини буде здійснюватися за рахунок економічної діяльності виключно в рамках екологічної ємності біосфери [7, 8]. Стійкий розвиток пов'язаний із певними обмеженнями, що є принциповим моментом цієї парадигми. Зокрема, природне прагнення людини до поліпшення якості життя не може виходити за межі ресурсної (забезпечення біосферними ресурсами) та асиміляційної (перетворення відходів життєдіяльності) ємкості планети, а це означає, що задоволення потреб теперішнього покоління не має ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти їх власні потреби.Імплементація парадигми стійкого розвитку відбувається за різними напрямками і в різних формах. Концептуально положення стійкого розвитку були сприйняті з розумінням і практично без заперечень на політичному рівні [8], що сприяло появі значної кількості вагомих міжнародних угод. У цьому контексті достатньо згадати Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату. Значна частина розвинених держав поклала принципи стійкого розвитку в основу своїх національних стратегій. Зокрема, Європейський Союз ухвалив Стратегію стійкого розвитку, прогрес упровадження якої є предметом регулярних оцінок і коригування [9]. Але трансформація положень нового світоглядного концепту в планування на рівні держав і територій, практичні заходи на рівні організацій і соціальних угруповань, а також у стратегії поведінки на рівні особистості передусім потребує значних цілеспрямованих зусиль у галузі освіти та інформування. Саме на це й спрямована Загальноєвропейська стратегія освіти для стійкого розвитку [10], оскільки між розумінням суті й причин сучасних викликів та практичними діями щодо їх усунення пролягає велика прірва, й подолати її можна буде лише при формуванні належного рівня знань, готовності та мотивації. Зауважимо, що зміст і принципи освіти для стійкого розвитку є дуже подібними до змісту й принципів екологічної освіти. Разом із тим, якщо стратегічною метою останньої є досягнення гармонізації стосунків людини з навколишнім природним середовищем, то освіта для стійкого розвитку має забезпечити суб'єктів суспільної діяльності ще й знаннями та інструментами, які допоможуть гармонізувати соціальні та економічні пріоритети з екологічними аспектами життєдіяльності.
   Тому концепція стійкого розвитку перш за все має світоглядне значення. Разом із тим, світоглядна компонента психологічного портрету особистості все ще не є предметом належної уваги дослідників, незважаючи на її значущість для прокладання успішного життєвого шляху й подолання конкурентних перепон. Однак не потребує особливих аргументів твердження про те, що світогляд особистості значною мірою визначає як її повсякденну поведінку, так і усвідомлену стратегію індивідуального розвитку.
   Якщо звернутися до змістовної сторони світоглядних орієнтацій особистості, то серед них можна виділити такі, що побудовані на концептах, які мають обмежений характер - зокрема, на релігійних, політичних, класових, расових, націоналістичних тощо. В таких умовах дотримання світоглядних принципів безальтернативно позиціонує особистість (або відповідну організацію) в стан безперервного протиборства з суб'єктами суспільної діяльності, які сповідують інші світоглядні принципи.
   Ситуація значно відрізнятиметься, якщо світогляд суб'єкта суспільної діяльності (особистість, організація) побудований на концепціях, що мають універсальне суспільне (загальнолюдське) значення. Саме до таких належить концепція стійкого розвитку, і саме тому вона повільно, але неухильно стає домінуючою на планеті.
   Аналіз тенденцій динаміки народонаселення, споживання природних ресурсів і генерування відходів, про що говорилося вище, вказують на безальтернативність концепції стійкого розвитку. Саме тому розуміння теоретичних основ стійкого розвитку є важливим елементом формування світоглядних орієнтацій сучасної особистості [11, 12], а застосування принципів стійкого розвитку в повсякденній практичній діяльності є не формальною вимогою, а життєвою необхідністю. Ці принципи спрямовані на ефективне і невиснажливе використання природних ресурсів, мінімізацію генерування відходів життєдіяльності, перманентне підвищення освітнього рівня особистості, вдосконалення її навичок прийняття екологічно виважених рішень, посилення її соціальної захищеності, запобігання та усунення загроз екологічної та соціальної стабільності та ін.
   Безумовно, ці обставини також впливають на діяльність і розвиток тих соціальних угруповань, до яких належить ця особистість, а якщо вона займає там лідируючі позиції, то її вплив поширюється, по-перше, на особовий склад соціальної групи (організації), а по-друге, на всі інші цільові групи і організації, з якими взаємодіє і на які впливає конкретна організація.
   На актуальність цих обставин не можна не звертати увагу, оскільки вони відіграють ключову роль в оперативному, тактичному і стратегічному вимірі діяльності організації. Зауважимо, що йдеться не лише про організації, діяльність яких спрямована на досягнення цілей, сформульованих у рамках ідеологій, що визначають основу світогляду членів цієї організації (для прикладу згадаємо діяльність комуністичних партій, яка побудована на комуністичній ідеології й спрямована на формування комуністичного суспільства). Мова йде про будь-яку організацію, яка прагне бути успішною і довговічною, за винятком хіба що деяких структур (зокрема, урядових), діяльність яких не передбачає конкурентних відносин.
   Тому якщо говорити про розвиток організацій, то їх модернізація на принципах стійкого розвитку передбачатиме систему заходів тактичного і стратегічного спрямувань, починаючи з освітньо-інформаційних. Визначення тактичних цілей передусім буде сфокусоване на оптимізацію та зменшення ресурсоємкості діяльності. При стратегічному плануванні, звичайно, мають бути враховані розвиткові тенденції, що домінують у суспільстві, а інтереси організації необхідно гармонізувати з такими тенденціями. У будь-якій конкретній ситуації інтереси певної соціальної групи варто спроектувати на інтереси інших соціальних груп та інтереси прийдешнього покоління і з урахуванням останніх ухвалювати рішення щодо подальшої діяльності.
   На практиці ситуація поки що складніша. По-перше, як свідчить практика роботи з менеджерами та методистами, а також з учителями і викладачами освітніх закладів I-IV рівнів акредитації, поінформованість про стійкий розвиток та його положення не перевищує 5%. Можна вважати, що серед представників інших організацій неосвітнього профілю цей показник не буде вищим. Тому про забезпечення оперативної діяльності та планування розвитку таких організацій на засадах стійкого розвитку говорити поки що передчасно з огляду на відсутність належного рівня поінформованості та освіти в суспільстві в цілому. А це означає, що пропаганда ідеології стійкого розвитку шляхом реалізації відповідних освітніх та просвітніх програм стане основним напрямком діяльності для формування належного освітнього підґрунтя в суспільстві на найближчі роки.
   Висновки
   Тенденції суспільного розвитку вимагають безумовної гармонізації соціальних, економічних та екологічних пріоритетів, що може відбутися на засадах стійкого розвитку. Системне запровадження принципів стійкого розвитку має охоплювати суспільство в цілому, включаючи як суспільні угруповання (організації), так і окремі особистості. Очевидно, що організації, які сповідують принципи стійкого розвитку як світоглядної концепції та запроваджують відповідні практики, мають більше можливостей для успішного розвитку. Але ключовим фактором, що гальмує цей процес, залишається брак освітніх та інформаційних програм у цій галузі.

ЛІТЕРАТУРА

1. World population. U.S. Census Bureau
2. Global population profile: 2002. International population report. - U.S. Agency for International Development, U.S. Department of Commerce, U.S. Census Bureau, 2004. - 226 p.
3. 2008 World population data sheet. Washington: Population Reference Bureau, 2009. - 16 p.
4. Рибне господарство: Вилов риби та добування інших водних живих ресурсів / Державний комітет статистики України, 2009.
5. Динаміка основних показників використання та охорони лісу, тваринних ресурсів та заповідних територій / Державний комітет статистики України, 2009.
6. Морські ссавці у водах України: дослідження та збереження дельфінів Чорного і Азовського морів / за ред. О. Біркуна, С Губара, В. Карамушки, С Кривохижина, Я. Мовчана. -Міністерство екології та природних ресурсів України / Лабораторія БРЕМА. - К., 2001. - 44 с
7. Наше общее буду ще : доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию [пер. с англ.] / под ред. СА. Евтеева и РА. Перелета. - М. : Прогресс, 1989. - 376 с.
8. Програма дій “Порядок денний на XXI століття”. - К. : Інтелсфера, 2000. - 360 с.
9. Renewed EU Sustainable Development Strategy (adopted by the European Council on 15/16 June 2006) / Council of the European Union, Brussels, 26 June 2006. - 29 p.
10. Стратегия ЕЭК ООН в области образования в интересах устойчивого развития. СЕР/АС 15/2004. - Женева, 2004. - 27 с.
11. Социально-экономический потенциал устойчивого развития : учебник / под ред. проф. Л.Г. Мельника (Украина) и проф. Л. Хенса (Бельгия). - Сумы : ИТД “Университетская книга”, 2007.- 1120 с.
12. Крисаченко B.C. Екологічна культура: теорія і практика : навч. посіб. - К. : Заповіт, 1996.-349 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com