www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Когнітивні моделі постановки життєвих завдань в просторі олюдненого / оречевленого самонастановлення особистості
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Когнітивні моделі постановки життєвих завдань в просторі олюдненого / оречевленого самонастановлення особистості

КОГНІТИВНІ МОДЕЛІ ПОСТАНОВКИ ЖИТТЄВИХ ЗАВДАНЬ В ПРОСТОРІ ОЛЮДНЕНОГО / ОРЕЧЕВЛЕНОГО САМОНАСТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

В.А. Крайчинська

   Аналізуються особливості когнітивних моделей життєвих завдань особистості, зумовлені різним самонастановленням - як щодо людини та як щодо речі. Когнітивні побудови при постановці життєвого завдання проаналізовано в межах підходу до сформульованих завдань як до фрагментів діалогу - висловлювань. В граматичній організації формулювань виявляється різне бачення своєї ролі у здійсненні життєвого завдання та задані його просторові, часові, процесні, контекстні, суб'єктні характеристики.
   Ключові слова: суб'єкт, особистість, життєві завдання, соціально-психологічні настановлення особистості, висловлювання.
   Анализируются особенности когнитивных моделей жизненных задач, обусловленные разными личностными самоустановками - очеловеченной и овеществленной. Когнитивные построения при постановке жизненной задачи рассматриваются как фрагменты диалога -высказывания. В грамматической организации формулировок проявляется разное видение своей роли в осуществлении жизненной задачи и заданы ее протранственные, временные, процесные, контекстные, субъектные характеристики.
   Ключевые слова: субъект, личность, жизненные задачи, социально-психологические установки личности, высказывание.
   The paper covers specific features of the cognitive models of life tasks, which are conditioned by different self-settings toward a human and a thing. Cognitive constructions in life tasks setting has been analyzed from the approach where they are construed as fragments of dialogue (speech). Different visions of the individual's role in life task fulfillment are highlighted in the grammatical organization of wording. The space, time, process, context, and subject characteristics thereof are shown.
   Key words: subject, personality, life tasks, social-psychological attitudes of the individual, expression.
   Проблема постановки та здійснення власних життєвих завдань в значній мірі зумовлена ставленням людини до себе, зокрема з особливою якістю ставлення, зафіксованою в суб'єкт-суб'єктних чи суб'єкт-об'єктних соціально-психологічних настановленнях особистості. Соціально-психологічні настановлення позначаються в літературі також термінами атитюди, фіксовані соціальні настановлення чи установки, або постави. Суб'єкт-суб'єктне настановлення фіксує переважне ставлення до себе як до людини, а особистість з суб'єкт-об'єктним самонастановлення переважно виявляє ставлення до себе як до речі. Даний аспект сам оставления, -людина/річ, що розглядається в контексті визначення завдань власного життя є особливо актуальним для сучасної людини через сприйняття світу як розірваного, неоднозначного, невизначеного. Для нас ці питання є не лише актуальними, а напевне й болючими - через настійливу актуалізацію проблеми традиційності, нетворчості, пасивності значної частини української спільноти, точніше - занадто повільним зростанням чисельності її сучаснної, творчої, активної частини.
   Мета дослідження полягала у з'ясуванні когнітивних моделей життєвих завдань особистості, що містяться в їх формулюваннях, зумовлених олюдненим чи оречевленим самонастановленням. Об'єктом дослідження в даній статті є суб'єкт-суб'єктні та суб'єкт-об'єктні соціально-психологічні настановлення, предметом - особливості постановки життєвих завдань в просторі суб'єкт-суб'єктного та суб'єкт-об'єктного самонастановлення. Гіпотеза дослідження передбачає присутність у когнітивних моделях життєвих завдань ознак олюдненого чи оречевленого самонастановленням.
   Теоретико-методологічною основою дослідження є суб'єктний, діалогічний, вчинковий підходи до розуміння особистості (М.М.Бахтін, В.А.Роменець, М.Бубер, С.Л.Рубінштейн, А.В.Брушлінський, В.А.Петровський, К.О.Абульханова-Славська, В.О.Татенко, В.В.Знаков) та підхід до особистості яу тексту (П.Рікера, В.Гумбольдт, Л.Вітгенштейн, Ф. де Соссюр, Ч. Філмор, В.Г.Гак, Петренко, Копилов), психологія життєвого простору, життєвого світу, життєвого шляху, життєвих завдань особистості (К.Левін, Ш.Бюлєр, Б.Г.Ананьев, І.С.Кон, Л.В.Сохань, Ф.Є.Василюк, Т.М.Титаренко, В.Г.Панок) та психологія настановлень особистості (Д.Н.Узнадзе, Ш.А.Надірашвілі, Н.І.Сарджвеладзе, Б.Ф.Ломов, С.Д.Дєрябо). Суб'єкт-суб'єктне та суб'єкт-об'єктне соціально-психологічне настановлення щодо людини в аспекті подальшої диференціації предмета настановлення, зокрема самонастановлення, та в аспекті його просторової локалізації в сферах життєвих завдань досі залишались поза увагою дослідників.
   Життєві завдання людини являють собою реалізацію смислу всього життя, або ж смислу окремого життєвого відтинку (етапу життя) чи смислу певного зрізу життя (життєвої сфери). Це дозволяє поглянути на життєві завдання та сфери їх локалізації як на елементи організації соціально-психологічного простору особистості. Соціально-психологічний простір особистості як система “особистість-соціум” [5], включає як царину людських відносин, так і царину “відносин” особистості з собою, тобто соціально-психологічне самонастановлення особистості. Способи здійснення конфігурують простір життєвих завдань, утворюючи дві групи, що одночасно можуть бути присутні в різних сферах життя. Перший спосіб, - об'єктний, характеризується процесом пристосування, трансформації особистості та її життєвих завдань до існуючих соціальних вимог. Другий, - суб'єктний, - характеризують процеси розгортання особистісних смислів, суб'єктності, діалогічності. Характеризують простір життєвих завдань і співвідношення сфер суб'єктної та об'єктної настановленості, часова необмеженість, цілісність та сформульованість. Постановка життєвих завдань розгортається як процес переходу від емоційно-смислових та когнітивних побудов до конативних - дії, здійснення, які відбуваються в значимих сферах.
   Для того, щоб здійснитися, життєве завдання має бути окреслене, визначене, сформульоване. Адже для того, щоб вирішити якусь задачу ми її собі задаємо, розповідаємо. Формулювання життєвого завдання як його когнітивні модель містить вказівки на певну частину простору життя - область прикладення зусиль; на дії, за допомогою яких воно буде втілюватися; на часові обриси завдання; на ознаки, що свідчитимуть про його здійснення та, найцікавіше для нас, - на того, хто його задає та буде здійснювати, тобто на суб'єкта життєвого завдання.
   Отже, як цей “хто” - суб'єкт життєвого завдання, присутній в його озвученому чи написаному формулюванні. Дослідження з даного питання виходять з наступних принципових положень: 1) в кожному висловлюванні присутній суб'єкт, або ж агент висловлювання (в явній чи неявній формі), 2) в граматичній організації речення виражена позиція автора або агента висловлювання [3]; 3) різниця в граматичній структурі речень, висловлювань, навіть мов, свідчить про різницю в картині світу та різне бачення себе [3, с 23; 4, с. 62, 64].
   Визначення, “формули”, які задають життєві завдання є частиною життєвої розповіді особистості, тексту “про себе”, внутрішнього діалогу, що складається з окремих висловлювань. Висловлювання розглядають в якості тексту, в тому числі життєвого, в якості мовленнєвого, дискуривного акту, в якості рефлективного акту, завдяки якому суб'єкт себе визначає, в якості факту, що існує в суспільному просторі й часі, навіть в якості події, що відбувається в світі, а також як досвід, що ним обмінюються в ситуації співбесіди та як висловлене, що має знакову природу і речовий статус. За одиницю аналізу беруть висловлювання, фразу оскільки саме висловлюванню притаманні певна цілісність, генералізованіть: своя структура, свій план вираження, власний зміст [3, 4] та, водночас, - створюваність, процесність, адже про висловлювання можна сказати, що воно, скоріше, відбувається, а не є результатом [1, 4].
   Висловлювання аналізують з точки зору структури та змісту, розглядаючи відмінкову граматику, лексичну семантику, тезаурус суб'єкта [3, 4], а також як акт мовлення або дискурсу. Погляд на висловлювання як таке, що розкриває проблеми “Я”, його діалогічності та задає певний підхід до реальності знаходимо в роботах М.М.Бахтіна, П.Рікера, С. де Бовуар, В.Гумбольдта, Л.Вітгенштейна, Ф. де Соссюра, Ч. Філмора, В.Г.Гака, Петренка, А.Бондаренка.На думку П.Рікера, “мова передбачає специфічні настанови, які роблять нас спроможними позначати індивідів” [4, с.37]. Висловлювання, як акт мовлення, рефлективно вказує на висловлювача [4, с 53], зокрема про суб'єкта дії свідчить присутність у висловлюванні особового займенника “я”, [4]. Висловлюючись, людина заявляє про себе як про повноправного суб'єкта, вживаючи лише займенник першої особи, натомість говорячи про себе від третьої особи людина чи група людей засвідчує нездатність до активних дій, відсутність дійових засобів [6, с 30]. Вважається, що третя граматична особа (“він”, “вона”) завжди позначає “неособу”, те про що говорять - річ або людину [4, с.60], але об'єкт, а не суб'єкт. Отже, як бачимо, висловлювач у висловлюванні може бути позначений як річ, об'єкт, цілковито залишаючись суб'єктом (Рікер, с.62).
   Позначення дій у висловлюванні, на нашу думку, співвідноситься з визначенням особистості як дієслова [8], безперервного процесу. Висловлювання, яке є, водночас, і дією (як у випадку визначення життєвих завдань, оскільки, виходячи з розуміння життєвого завдання як процесу сформулювати життєве завдання можна лише вже перебуваючи “в ньому”, тобто вже здійснюючи його) можуть бути виражені лише дієсловами в першій особі однини, теперішнього часу, дійсного способу [4, с. 56]. Саме вживання “я” як фіксація суб'єкта висловлювання створює ініціативу в розмові.
   Зв'язок з дією - з тим, що “відбувається” у висловлюванні, задається відмінком іменника, що позначє висловлювача, в нашому випадку - автора формулювання життєвого завдання [3]. Відмінки вказують на глибинну семантичну роль особи в цій дії. Глибинні ролі можна поділити на активні, що вказують на суб'єкта дії: агента - ініціатора, джерела чи контрагента дії та пасивні: адресата дії, пацієнса - особи чи об'єкта, що відчуває на собі дію, інструмента дії та її результату.
   Наявність присвійних займенників “мій”, “свій” тощо, позначає “сферу власного”, “мого” [4, с 70] і свідчить про відповідальність, зацікавлене ставлення, почуття хазяїна [2], а отже, в нашому випадку, про суб'єктну позицію висловлювача життєвого завдання. Цей нюанс позначення суб'єктної освоєності простору життєвого завдання, на нашу думку, пов'язаний з тим, що П.Рікер назває найдорогоціннішим досягненням теорії висловлювання: цінності події висловлювання набуває лише за умови, коли в ньому визначається свій досвід, свій погляд.
   Для вирішення емпіричних завдань дослідження були використані дані опитування та занять з елементами фокус-групи та соціально-психологічного тренінгу, в якому прийняли участь учні старших класів та студенти вищих навчальних закладів Києва та Канева. На основному етапі було опитано 75 осіб (вік від 17 до 27 років). В тренінгових заняттях прийняло участь 26 осіб.
   Для діагностики ступеня суб'єктності самонастановлень особистості в кожній із запропонованих сфер життєвих завдань було модифіковано методику діагностики ступеня суб'єктності самонастановлень так, щоб питання стосувалися кожної окремої сфери. В результаті було виявлено чотири групи досліджуваних з різним самонастановлення в сферах своїх життєвих завдань: 1 - з переважно суб'єктним самонастановленням, 2 - зі ступенем самонастановлення близьким до проміжного, між суб'єктним та об'єктним, З-з амбівалентним самонастановленням (в частині сфер - з суб'єктним самонастановленням, в частині - з об'єктним), 4 - з переважно об'єктним самонастановленням (див табл.1).
   За допомогою методики “Майбутньої часової перспективи”, розповіді “Мої життєві завдання”, опитувальника “Мої життєві сфери” було визначено, що життєві завдання переважно зосереджені у значимих сферах, серед яких 7 було відібрано для дослідження ступеня суб'єктності самонастановлень та які для зручності опитуваних і полегшення сприйняття матеріалу опитувальника були сформульовані як “навчання”, “робота”, “захоплення”, “друзі”, “кохання”, “сім'я”, “гроші”. На їх основі було сформульовано завдання опитувальника “Завдання мого життя”, в якому пропонувалося розповісти про завдання, які опитувані ставлять перед собою в житті в цих сферах.
   Соціально-психологічний простір життєвого завдання в певній сфері окреслюється, тематизується за допомогою позначення суб'єкта через зазначення належності до кола значимих людей, професії чи соціального статусу-ролі (“друг”, “лікар”, “діти”), процесу (вивчитись, писати, заробляти), інституцій (шлюб, сім'я, освіта) та закладів (інститут, школа), документів (атестат, диплом), речей (фортепіано, автомобіль, будинок).
   Часові параметри життєвого завдання задаються у формі часу дієслів, що позначають процес здійснення життєвого завдання -теперішній, майбутній, нерозділений на часові локуси (захоплююсь, стати, виховання). Уточнення “тепер”, “в майбутньому”, “завжди” також відносять здійснення життєвого завдання до певного часового локусу чи до всього часу життя.
   При аналізі формулювань життєвих завдань, серед 275 тверджень, що їх наводили досліджувані, було виділено наступні особливості задания життєвих завдань. 1 - використання тверджень, що позначають певні дії, віднесені у майбутнє (“робити”, “буду робити”, “робитиму”), наприклад, “добре вчитися”, “вчитися з радістю”, “бути фахівцем у своїй справі”, “відкривати нові сторони проблеми”, “бути справжнім другом”, “кохати одну і ту ж людину все життя”, “подорожувати”. При формулюванні життєвого завдання таким чином забезпечується процесність, необмеженість, суб'єктна визначеність (суб'єктом життєвого завдання виступає автор твердження. 2 - застосування тверджень, що позначають якісь дії, вже здійснювані в теперішньому (“роблю”): “пишу оповідання”, “люблю проводити час на природі”. За такого формулювання життєвого завдання задається процесність, необмеженість, суб'єктна визначеність та включеність в життєве завдання. З - використання тверджень, що позначають заперечення, уникнення певної дії, в даному випадку - наміри не здійснювати окремі дії (“не робити” або ж “робити не ...”): “не хворіти”, “ніколи не втрачати своїх найкращих друзів”. При використаннітакої форми не задається власне предмет завдання, а суб'єкт тут не є суб'єктом власне життєвого завдання, задана процесність та часова необмеженість також не стосуються саме завдання і є відповіддю не на питання “що я буду робити?”, а на питання “чого я буду уникати?”. 4 - використання тверджень, що позначають якийсь цілісний процес (“роблення”): “щоденне тренування духу, душі та тіла”, “спілкування з природою”, “пошук і поповнення моїх колекцій”, “забезпечення своєї сім'ї”. В даному випадку забезпечується процесність, часова необмеженість, що стосується не лише майбутнього, а й теперішнього та минулого, що зумовлює певну цілісність, включеність в життєве завдання. Суб'єкт в даному випадку залишається наче поза увагою і не заданий дієсловом, а лише позначений, в деяких випадках, присвійними займенниками “мій”, “свій”. 5 - застосування тверджень, що позначають намір здійснення чогось (“зробити”): “обрати професію, що найбільше мені підходить”, “досягти максимального рівня професіоналізму”, “оточити себе найближчими та найкращими друзями”, “заробити гроші своїми власними руками”. Тут забезпечується процесність, визначений суб'єкт, але час обмежений в майбутньому моментом здійснення завдання. 6 - застосування тверджень, що позначають певні цінності та пріоритети (наприклад, “турбота”, “усмішка”, “любов”, “кар'єра”, “головне - це сім'я”). Така форма задания життєвого завдання забезпечує певний процес -рух до цілі, часову необмеженість та цілісність. Суб'єкт тут присутній не явно. 7-у формулюванні присутній намір привласнення (володіння чи отримання) чогось (“мати”, “отримувати”, “це у мене буде”): “хочу мати справжніх друзів”, “отримати гарну освіту”, “отримувати достатньо грошей”. В цьому випадку не розкривається, яке завдання стоїть перед самим суб'єктом, хоча задається бажаний результат. 8 - застосування тверджень, що позначають делегування активних дій іншим особам, сферам завдань або речам в позитивній та негативній формах (“щоб робили”, “роблять”, “не робили”): “щоб робота приносила задоволення”, “отримувати задоволення”, “щоб робота давала можливість подальшого розвитку”. 9 - використання тверджень, що позначають окремі кількісні та якісні ознаки людей, сфер життя та речей, окремі речі чи перелік речей, або складових певної сфери в якості маркерів бажаних стилю та рівня життя (наприклад, “університет”, “двоє дітей, хлопчик та дівчинка”, “дорогий автомобіль”). 10 - використання тверджень, що є визначеннями певної сфери життя без розкриття інших її аспектів, ціннісних, цільових чи пріоритетних (наприклад, “сім'я - це...”), а також застосування асоціацій, що їх викликала певна сфера. 11 - використання тверджень, що містять критичні, іронічні, жартівливі, банальні зауваження і слугують формою захисту; 12 - відсутність формулювань життєвих завдань в сферах, відмічених як значимі.
   Як бачимо, перші десять розглянутих особливостей формулювань: 1 - дієво-віднесена, 2 - процесна, 3 - уникнення, 4 -цілісна, 5 - здійснення, 6 - ціннісна, 7 - привласнення, 8 - делегування, 9 - маркерів та 10 - визначень фактично виступають способами задания життєвих завдань.

Таблиця 1.
Особливості формулювань життєвих завдань в групах досліджуваних за переважною самонастановленістю в сферах життєвих завдань

Групи досліджуваних за переважною самонастановленістю у сферах життєвих завдань в цілому

Особливості формулювань життєвих завдань (починаючи з найчастіше використовуваних)*

Домінуюча та доповнююча особливості задания життєвих завдань*

Кількість поставлених завдань в одній життєвій сфері

1.

Суб'єктна

1,5,4, 7,6,8

1 +5

1-5

2.

Проміжна

12,9,8

12 + 9

1-2

3.

Амбівалентна

5,1,6,8,9

5 + 1

1-3

4.

Об'єктна

5,6,1

5 + 6

1

   *1 — дієва (віднесена), 2 — процесна, 3 — негативна, 4 — цілісна, 5 — здійснення, 6 — ціннісна, 7 — привласнення, 8 — делегування, 9 — маркерів, 10 — визначень, 11 — захисна, 12 — без формулювань.
   При розгляді особливостей життєвих завдань опитуваних з виділених нами груп (за переважною самонастановленістю в сферах життєвих завдань) виявилося, що вони відрізняються за складом основних форм їх задания і за поєднанням домінуючої та доповнюючої форм задания життєвих завдань (табл.). Кількість життєвих завдань в одній сфері коливається від 1 до 5 в групі з переважно суб'єктними самонастановленнями, в групі з проміжними самонастановленями в більшості сфер спостерігаємо 1-2 завдання, в групі з амбівалентними самонастановленнями - в межах 1-3, в групі з об'єктними самонастановленями в більшості сфер - 1 завдання, рідко 2 (табл.).
   Способи задания життєвих завдань розподіляються за сутнісними ознаками, які також можуть свідчити про саму наявність життєвого завдання чи рівень його сформованості. Процесність — статичність. До процесних форм задания життєвих завдань можна віднести дієво-віднесену, процесну, негативну, цілісну, здійснення, привласнення та делегування. Форми маркерів, визначень та захисна відносяться до статичних. Суб'єктність — безсуб'єктність. Суб'єктними формами задания життєвих завдань є дієво-віднесена, процесна, негативна, здійснення, привласнення, захисна. Цілісний спосіб (“роблення”), на перший погляд є безсуб'єктним, але його поширеність в групі опитуваних з переважно суб'єктними самонастановленнями, відсутність застосування його в групах з переважно об'єктною самонастановленістю та високий середній показник ступеня суб'єктності самонастановлення в сферах, в яких опитувані використовують цей спосіб (5,4 бали) спонукали інакше поглянути на цей спосіб задания життєвого завдання. Тут суб'єкт, на нашу думку, не розділений з процесом завдання, “занурений” в процес. Безсуб'єктними, на нашу думку, є способи делегування, маркерів та визначень. Екстраспрямованість — інтроспрямованість. Способами формулювання, що спрямовують активність автора висловлювання як суб'єкта життєвого завдання зовні, на певний предмет чи процес, є дієво-віднесена, процесна, негативна, цілісна, здійснення, ціннісна, маркерів та захисна. Способи привласнення та делегування спрямовують напрямок активності в напрямку автора твердження. Цілісність — розділеність. В даному випадку цілісність стосується відсутності меж між локусами часу життя. Такою цілісністю характеризуються цілісна та ціннісна форми задания життєвих завдань. До цієї характеристики дотична відкритість — закритість форм задания життєвих завдань, що зумовлює часову необмеженість життєвого завдання. Присутність — віднесеність. При заданні життєвого завдання за допомогою певного твердження воно виявляється або віддаленим в часі, або безпосередньо присутнім в тому ж часі, в якому перебуває автор твердження, як при цілісній та ціннісній формах задания. Позитивність — негативність. При негативній формі задания життєвого завдання відсутній сам предмет завдання. Але така форма може слугувати для чіткого окреслення завдання, якщо вона застосовується разом з іншими способами, або ж на певному етапі формування завдання.
   Отже, серед форм задания життєвих завдань можна виділити такі, що стосуються способів постановки цілком сформованих життєвих завдань - дієвий, процесний, цілісний та ціннісний. Однак, важливою є також наявність спектру форм задания життєвих завдань, їх ансамблевість (Т.М.Титаренко), комплексність, бо практично всі вони забезпечують кожен свою функцію - перебування в процесі життя та постановку важливих значних і малих цілей, утримування в полі уваги цінностей та пріоритетів та досягнення цілей та отримання результатів, зосередження своїх зусиль на справі та отримання зворотного відгуку, зворотної енергії, придбання речі, що є певним символом та відмежування від того, що не є власним завданням. Відсутність формулювань завдань в сферах, відмічених як значимі, може свідчити як про відсутність чи несформульованість, так і про неусвідомленість життєвого завдання. Бажано, щоб комплекс форм задания життєвих завдань не був збіднений, односторонній. Як ми бачимо з таблиці, люди, яким важко бути суб'єктами свого життя, про що свідчать переважно об'єктні, проміжні та амбівалентні настановлення, мають більш обмежений набір можливих форм задания життєвих завдань.Отже, при розгляді особливостей життєвих завдань опитуваних з виділених нами груп за переважною самонастановленістю в сферах життєвих завдань виявилося, що їх відрізняють кількість та склад основних  форм задания життєвого завдання за допомогою дієслова, поєднання домінуючої та доповнюючої форм задания життєвих завдань та кількість форм, що були застосовані для постановки життєвого завдання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бахтин М.М. Философия языка и объективная психология / “Ars vetus - Ars nova”: М.М.Бахтин. - К.: Гнозис, 1999. -С. 168-182.
2. Бондаренко О.Ф. Суб'єктність як етичний вимір: у пошуках вітчизняної традиції у психотерапії / Людина. Суб'єкт. Вчинок: Філософсько-психологічні студії/ За заг. ред. В.О.Татенка. - К.: Либідь, 2006. - С 52-69.
3. Петренко В.Ф. Психосемантика измененных состояний сознания (на материале гипнотерапии алкоголизма) // Психологический журнал. - 2006. - № 5. - С. 16-27.
4. Рікер П. Сам як інший. - К.: Дух і літера, 2000. - 500 с
5. Сарджвеладзе Н.И. Личность и ее взаимодействие с социальной средой // Библиотека Фонда содействия развитию психической культуры
6. Сімона де Бовуар Друга стать / Пер. з франц. У 2-х т., Т. 1. - К.: Основи, 1994. - 390 с.
7. Титаренко Т.М. Життєві завдання особистості як соціально-психологічний чинник моделювання майбутнього // Наукові студії із соціальної та політичної психології: 36. Статей / АПН України, Ін-т соціальної та політичної психології; Редкол.: С.Д.Масименко, М.М.Слюсаревський та ін. — К.: ТОВ “Міленіум”, 2007. - Вип. 16 (19). - с 304-311.
8. Sermijn J., Devlieger P., Loots G. The Narrative Construction of the Self: Selfhood as a Rhizomatic Story // Qualitative Inquiry. - 2008 . - 14 . - 632-650.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com