www.VuzLib.com

Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Світова економіка

Реферат

План

1. Міжнародний поділ праці та фактори, що його визначають.
2. Міжнародна торгівля. Торговельний баланс країни. Політика протекціонізму і лібералізму.
3. Міжнародна валютна система. Валютні курси.

   1. Міжнародний поділ праці та фактори, що його визначають
   Світове господарство – сукупність національних господарств різних держав та їх економічних зв'язків. Головним напрямком розвитку світового господарства в сучасних умовах є міжнародний поділ праці. Він передбачає пріоритетний розвиток у країнах світу окремих галузей національної економіки. Кожна з держав підтримує розвиток, як правило, тих галузей, у яких вона має вищу продуктивність праці й нижчі витрати на виробництво продукції. Це дає їй певні переваги на світовому ринку.
   Основними формами міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація і міжнародне кооперування праці.
   Міжнародна спеціалізація полягає у поділі національних виробництв, виділенні у самостійні технологічні процеси, що займаються виготовленням лише певних продуктів праці як для внутрішніх потреб, так і на експорт. Під впливом НТР вирішення принципово нових технологічних завдань стало неможливим без об’єднання зусиль виробників. Тому і розпочався зворотний процес – кооперації виробників.
   Розрізняють два основні види спеціалізації виробництва:
   – міжгалузеву;
   – внутрішньогалузеву.
   Міжгалузева спеціалізація виробництва полягає у виготовленні різними країнами окремих видів промислової продукції.. З виникненням транснаціональних компаній і ускладненням технологічних процесів випуску продукції виникає внутрішньогалузевий поділ праці як новий етап міжгалузевого. Його суть полягає у випуску різними країнами окремих видів продукції певної галузі або вузлів, комплектуючих деталей до неї.
   Формами прояву внутрішньогалузевої спеціалізації є:
   • предметна (виробництво готових видів продукції);
   • типорозмірна (створення виробів певного типу і розміру);
   • подетальна (виробництво окремих вузлів, комплектуючих чи частин продукції);
   • технологічна (здійснення окремих операцій або технологічних процесів на території країни);
   • наукова (певні напрямки наукових розробок проводять в окремих країнах із залученням міжнародного капіталу).
   Основними напрямками при налагодженні коопераційних зв’язків є:
   • здійснення спільних програм;
   • спеціалізація за договорами;
   • створення спільних підприємств.
   Міжнародний поділ праці надає державам, що беруть участь у ньому, певні переваги:
   • держава обирає таку спеціалізацію економіки, яка дає їй змогу найраціональніше використовувати свої ресурси і розвивати виробництво;
   • країна зосереджується на випуску товарів і послуг, виробництво яких їй обходиться найдешевше;
   • стимулюється розвиток науки і техніки, впровадження нових технологій, підвищення якості продукції.

   2. Міжнародна торгівля. Торговельний баланс країни. Протекціонізм і лібералізм як підходи до регулювання зовнішньої торгівлі
   Однією з найрозвиненіших форм міжнародного поділу праці є торгівля. Вона сформувалася з утворенням світового ринку і з поглибленням поділу праці під впливом НТР розвивається дедалі швидшими темпами і в більших ма­сштабах. Міжнародна торгівля стала настільки звичним явищем і невід’ємним атрибутом ринкової економіки держав, що мало хто замислюється над тим, чому виник і розвивається світовий ринок. Виділяють такі причини виникнення торгівлі:
   • на думку Адама Сміта – це витрати на виробництво різних товарів;
   • на думку Давида Рікардо – це принцип порівняльних переваг. Він полягає в тому, що кожна країна прагне виробляти ті товари, при виготовленні яких продуктивність праці найвища.
   Однією з найголовніших умов участі країни у світовому ринку є конкурентоспроможність її товарів. Вона визначається порівнянням характеристик товару із характеристиками товарів-конкурентів. Визначальними є ступінь задоволення потреб споживачів та ціна. Світові ціни на товари відображають інтернаціональну (міжнародну) вартість товару. В основу цих цін покладена базова ціна, яку визначають головні продавці і покупці продукції на світовому ринку і яка формується у ході проведення великих операцій з товаром у вільно конвертованій валюті.
   Світова торгівля розвивається надзвичайно швидкими темпами. Основні тенденції розвитку світової торгівлі:
   • зміна географічної структури світової торгівлі. Її центри із США переміщуються в країни Європейського співтовариства (Німеччина, Франція), Японію та Південно-Східну Азію (Китай, Гонконг, Південна Корея);
   • зростання частки країн, що розвиваються, у структурі світової торгівлі;
   • зміна товарної структури світового ринку. Якщо в XIX ст. у світовій торгівлі переважали сировина, продовольство, текстильні вироби, то в сучасний період – промислове обладнання, машини тощо. Частка готових виробів нині становить понад 70%.
   • розширюються масштаби торгівлі науково-технічною продукцією: ресурсозберігаючими технологіями, ліцензіями, ноу-хау та ін.
   Усі зовнішні розрахунки держави утворюють її торговельний баланс. Протягом року в ньому враховують усі кошти, одержані за експортовану продукцію, і витрачені на придбання за кордоном товарів та послуг. Порівнюючи всі ці витрати і надходження, отримують експортно-імпортне сальдо.
   Якщо держава отримує за експортовані товари більше коштів, ніж витрачає на оплату імпортних, то вона має позитивне (активне) сальдо торговельного балансу. Якщо ж витрати перевищують надходження, то сальдо буде негативним (від’ємним). Позитивний торговельний баланс свідчить про силу економіки країни, конкурентосп­роможність її товарів, а від’ємний – навпаки, про слабкість економіки.
   Регулювання зовнішньоекономічних відносин здійснюється за допомогою комплексу спеціальних заходів, які можна розділити на дві основні групи:
   – економічні;
   – адміністративні.
   До економічних засобів належать митні збори і тарифи, імпортні депозити, до адміністративних – квоти на товари і послуги, які ввозять з-за кордону, системи дозволу (ліцензії) і заборони (ембарго) на імпорт або експорт, специфічні технічні вимоги до товару.
   На відміну від економічних, адміністративні засоби порушують ринковий механізм, скорочуючи асортимент товарів і фактично примусово вирішуючи проблему вибору товару споживачем на користь місцевої продукції.
   Якщо держава у зовнішній торгівлі застосовує різноманітні бар’єри для захисту своїх виробників від конкуренції з боку закордонних фірм, то кажуть, що вона проводить протекціоністську політику.
   Розвинені індустріальні держави (Канада, країни ЄЕС) і деякі з постсоціалістичних країн, зокрема Естонія, проводять ліберальну зовнішньо-торговельну політику. Вона характеризується практично повною відміною різноманітних тарифних бар’єрів та обмежень.

   3. Міжнародна валютна система. Валютні курси
   Основою міжнародної валютної системи є валюта. Термін “валюта” використовують у кількох значеннях:
   – національна валюта – грошова одиниця певної країни (долар США, японська єна, французький франк) або той чи інший її тип ( золота, срібна, паперова, електронна);
   – іноземна валюта – грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях, які використовують у міжнародних розрахунках;
   – міжнародна (реґіональна) грошова розрахункова одиниця, засіб платежу: СДР – спеціальні права запозичення, євро.
   Валюту поділяють на вільноконвертовану, частково конвертовану, неконвертовану.
   Конвертованість валюти – це можливість її обміну (конвертації) на валюти інших країн або золото за офіційно встановленим паритетом (курсом).
   Вільноконвертованими або повністю оборотними є валюти країн, де відмінено всі валютні обмеження як для резидентів (фізичних та юридичних осіб цієї країни), так і для нерезидентів (іноземних фізичних і юридичних осіб). Валюти цих країн можуть обмінюватися на будь-яку іноземну валюту (долар США, швейцарський франк, канадський долар та ін.).
   Частково конвертованими або частково оборотними є валюти країн, що відмінили валютні обмеження не на всі валютні операції або тільки для нерезидентів. До них належать валют більшості європейських держав.
   Неконвертованими або необоротними є валюти країн, що повністю зберегли валютні обмеження на всі валютні операції як для резидентів, так і для нерезидентів. Це валюти залежних і економічно слабких країн, які здебільшого прикріплені до валют колишньої метрополії.
   Валютний ринок – це складний економічний механізм, що забезпечує купівлю та продаж окремих валют, формування валютних курсів. Суб’єктами валютного ринку є:
   – фірми, організації та окремі особи, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю;
   – комерційні банківські установи та брокерські контори, які забезпечують обслуговування зовнішніх зв’язків;
   – державні установи.
   Основну роль серед суб’єктів валютного ринку відіграють центральні банки та казначейства різних країн.
   Валютний курс – це кількісне співвідношення обміну однієї національної грошової одиниці на грошові одиниці іншої країни.
   Основними чинниками, що впливають на динаміку курсу валюти, є:
   – рівень інфляції у країні й за кордоном;
   – рівень реальних процентних ставок у країні та за кордоном. Вищі процентні ставки у країні порівняно з іншими країнами призводять до зростання курсу її валюти. Вищі процентні ставки у країні означають, що резиденти інших країн прагнуть купувати акції, облігації та інші фінансові активи цієї країни;
   – темпи зростання продуктивності праці в країні й за кордоном;
   – валютно-курсові сподівання та спекуляції.
   Країни використовували три системи валютного курсу:
   1) фіксовані валютні курси за золотого стандарту;
   2) регульовано-фіксовані у Бреттон-Вудській системі;
   3) кероване плавання валютного курсу у нинішній валютній системі.
   Золотий стандарт передбачав фіксований валютний курс. Золотий стандарт як валютну систему характеризують такі ознаки:
   - у грошовому обігу обов’язково перебувають золоті монети. Всі інші види грошей розмінюються на золото за номіналом.
   - Золото вільно ввозять у країну і вивозять з неї.
   - Країна встановлювала вміст своєї грошової одиниці, який не змінювався десятиліттями.
   - Підтримувалося жорстке співвідношення між запасом золотав країні та внутрішньою пропозицією грошей.
   - В основі валютного курсу лежав монетний паритет.
   Регульовано-фіксовану систему утворено у 1944 р. на міжнародній конференції союзних держав у американському місті Бреттон-Вудсі. Цю систему часто називають Бреттон-Вудською. Для регулювання валютних відносин між країнами було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ).
   Бреттон-Вудська валютна система була характерна такими ознаками:
   1) кожна країна член МВФ встановлювала золотий вміст своєї грошової одиниці, що визначало номінальний паритет валют, а відтак і валютний курс;
   2) кожна країна зобов’язувалася незмінно дотримуватися встановленого курсу своєї валюти щодо валюти будь-яких іншої країни;
   3) країни-учасниці втратили право на необмежену кількість девальвації. Девальвацію можна було провести тільки з дозволу МВФ.
   Кероване плавання валютного курсу (нинішня валютна система) було прийнято у січні 1976 р. в м. Кінгстон (Ямайка) на нараді країн-членів МВФ. Ямайська валютна система має такі основні ознаки:
   1) повна демонетизація золота і скасування національного золотого паритету та офіційні ціни на золото. Золото стало звичайним товаром, ціна на який формується залежно від попиту на нього і його пропозиції.
   2) Запровадження плаваючого валютних курсів. У режимі безпосереднього вільного плавання перебувають валюти промислово розвинутих країн.
   3) Розширено коло резервних валют. Нині цю роль виконують, крім США, японська єна, швейцарський франк, євро. Економісти-теоретики ще не дійшли спільної думки щодо майбутнього цієї системи і її ефективності.

Література:

1. Борисов Е. Ф. Основы экономики: Учебник для студентов средних специальных учебных заведений.– М.: Юристь, 1998.– 336 с.
2. Загальна економіка: Підручник / За ред. І. Ф. Радіонової .– 2-ге вид., доп. і перероб.– К.: А.П.Н., 2000.
3. Задоя А. А., Петруся Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. – К.: Вища шк. – Знання, 1998.
4. Економіка: Підруч. для 10 кл. загально освіт. навч. закл./ Г. О. Ковальчук, В. Г. Мельничук, В. О. Огнев’юк. – К.: Навч.книга, 2003.– 352 с.: іл.
5. Економіка: Навч. посібник для 10 – 11 класів / За ред. З. Г Ватаманюка, С. М. Панчишина.– К.: Либідь,1999.
6. Экономическая теория в вопросах и ответах: Учебное пособие. – Ростов н/Д: Изд-во “Феникс”, 1998. – 512 с.
7. Экономическая теория: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений/ Под ред. В. Д. Камаева. – 5-е изд., перераб. и доп.– Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – 630 с.: ил.
8. Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Аналітична економія принципи, проблеми і політика. Частина 2. Мікроекономіка. 13-е видання. Пер. з анг. – Л.,: Просвіта, 1999.– 650 с.
9. Козырев В. М. Основы современной экономики: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 368 стор: ил.
10. Меньшиков С. М. Новая экономика. Основы экономических знаний. Учебное пособие.– М.: Междунар. отношения, 1999. 400 с.
11. Моя економіка: Підруч. для уч. 8 – 9 загальноосвіт. навч. заклад. з поглибл. вивч. економіки та для уч. 10 кл. загальноосвіт. і гуманіст. профілів/ Л. М. Кириленко, Л. П. Крупська, І. М. Пархоменко, І. Є. Тимченко. – К.: А.П.Н., 2002. – 320 с.
12. Основи економічних знань: Навч. посіб./ А. С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. І. Палкін. – 2-ге вид., перероб. і допов.– К.: Вища шк., 2002 – 543 с.: іл.
13. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / А. А. Григорук, М. С. Палюх, Л. М. Литвин, Т. Д. Літвінова; За ред. А. А Григорука, М. С. Палюха. – 2-ге видання, перероблене і доповнене. – Тернопіль. 2002.– 304 с.
14. Основи економічної теорії: Підручник / А. А. Чухно, П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. – К.: Вища шк., 2001.– 606 с.: іл.
15. Самуельсон П. Економіка: Підручник. – Львів: Світ.–1993.– 496 с.
16. Селезнев В. В. Основы рыночной экономики Украины: власть. Право. Предпринимательство. Финансы. Налоги. Маркетинг. Менеджмент. Торговля. Реклама. Преступность: Учеб. пособие. – К.: А.С.К., 1999. – 544 с. (Экономика. Финансы. Право.)
17. Современная экономика: 100 экзаменационных ответов (экспресс-справочник для студентов вузов). Ростов н\Д: Издательский центр “МарТ”, 2000.
18. Чухно А. А., Єщенко П. С., Климко Н. Г. та ін. Основи економічної теорії: Підручник. За ред. А.А. Чухна – К.: Вища шк., 2001, С. – 145-150.

 

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com