www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Дослідження смислових установок учителів, які використовують маніпуляції у педагогічному спілкуванні
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Дослідження смислових установок учителів, які використовують маніпуляції у педагогічному спілкуванні

Литвинчук О.М.

ДОСЛІДЖЕННЯ СМИСЛОВИХ УСТАНОВОК УЧИТЕЛІВ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬ МАНІПУЛЯЦІЇ У ПЕДАГОГІЧНОМУ СПІЛКУВАННІ

   У статті розглядаються смислові установки вчителів, пов'язаних з використанням маніпуляцій в педагогічному спілкуванні. Виділено шість груп смислових установок, що характеризують ставлення вчителів до педагогічної доцільності використання маніпуляцій як засобу педагогічного впливу.
   Ключові слова: маніпуляція, смислові установки, вплив, педагог, учні, педагогічне спілкування.
   Постановка проблеми в загальному вигляді і її зв'язок з найважливішими науковими і практичними завданнями. В даний час психологи все частіше звертаються до вивчення маніпуляції як способу впливу. їх цікавлять питання, пов'язані з допустимістю використання маніпуляцій у різних сферах міжособистісного спілкування, а також пошуки прийомів протистояння маніпулятивному впливу.
   Професія педагога відноситься до тих професій, де здійснення впливу на іншу людину (учня) належить до передбачуваних результатів діяльності. Нерідко вчителі для вирішення проблемних педагогічних ситуацій використовують маніпуляцію як спосіб впливу на учнів. Часто вони й самі піддаються маніпуляціям з боку вихованців. Тому ми згодні з авторами, які відносять професію вчителя до найбільш схильних до маніпулятивної деформації [1, с 75].
   На наш погляд, уявлення вчителів про доцільність використання маніпуляцій у педагогічному спілкуванні пов'язане з ціннісно-смисловою сферою особистості педагогів, а саме, із смисловими настановами вчителів.
   Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких почате вирішення даної проблеми і на які спирається автор. Ціннісно-смислова сфера, на думку низки авторів, є базовим ядром особистості і включає два компоненти - особистісні цінності і систему особистісних сенсів, що відображають особистісні властивості смислового розуміння [7; 8]. На думку Д.О. Леонтьева, цінності виступають джерелом стійких сенсів значущих об'єктів і явищ, які концентруються в зовнішній надособовій реальності і виражають приналежність індивіда до зовнішнього буття, забезпечують стійкість поведінки людини в дійсності, що змінюється, і визначають вчинки. Асимілюючись у структуру особистості, вони практично не залежать від ситуативних чинників, є стабільними, а тільки такими, що задають вектори життєдіяльності суб'єкта [4].
   Під цінністю ми будемо розуміти будь-який матеріальний або ідеальний об'єкт, що має для людини життєво важливе значення. Тобто, у якості цінності можуть виступати як ідеї, виражені в поняттях, що мають високу ступінь узагальнення, переконання людини, так і стабільно значущі конкретні матеріальні блага і здобутки.
   Людина реагує на події зовнішнього світу лише після того, як вони відбиваються в її свідомості, осмисливши їх, визначивши цінність для самого себе того, що відбувається [9]. Таке осмислення відбувається при зіставленні подій, власних бажань і мотивів з системою особистісних цінностей. Цінності особистості утворюють складну багаторівневу ієрархічну систему, займаючи граничне положення між мотиваційно-потребовою сферою і світоглядною структурою свідомості (системою особистісних сенсів) [12].
   В залежності від спрямованості на особистісний розвиток чи на збереження гомеостазу, цінності можуть бути розподілені на вищі (цінності розвитку, цінності буття) й регресійні (цінності збереження, дефіцитарні) [5]. Таким чином, внутрішнє відчуття власної сили і власті, що досягається через маніпуляцію, ми можемо розглядати теж як цінність людини. Проте, у такому вигляді це цінність, що відноситься не до вищих, а до нижчих, регресійних цінностей, за А. Маслоу. Вчитель може використовувати маніпуляцію як засіб впливу на учнів з метою задоволення власної конкретної потреби, яка не задовільнена або фрустрована.
   У вітчизняній психології особистісний сенс прийнято визначати як “індивідуалізоване віддзеркалення дійсного ставлення особистості до тих об'єктів, за ради яких розгортається її діяльність, що усвідомлюється як “значення-для-мене”, засвоюваних суб'єктом безособових знань про світ, що включають поняття, уміння, дії і вчинки, що здійснюються людьми, соціальні норми, ролі, цінності й ідеали” [6, с 192].
   Сенс - це прояв ставлення суб'єкта до явищ об'єктивної дійсності, до змін навколишнього світу, власної діяльності і вчинків інших [7, 9].
   Загальні смислові утворення, що є, на думку Б.С. Братуся, основними “конституюючими”, створюючими одиницями свідомості особистості, визначають головні і відносно постійні ставлення людини до основних сфер життя - до світу, до інших людей, до самого себе [2, с 107]. Він виділяє дві функції смислових утворень [3]. По-перше, це створення образу, ескізу майбутнього, тієї перспективи розвитку, яка не витікає безпосередньо з наявної ситуації. Ця життєва перспектива є головна опосередковуюча ланка руху особистості. По-друге, це функція етичної оцінки дій. Етична оцінка, на відміну від ситуативної, передбачає іншу надсітуативну опору, особливий психологічний план. Цією опорою і стає для кожної людини система смислових утворень і її усвідомлення.Серед смислових утворень у свідомості особистості ми виділяємо смислові установки. Д.Н. Узнадзе розробив теорію установки [9], в якій розвинув уявлення про установку як “цілісну модифікацію суб'єкта”, його готовності до сприйняття майбутніх подій і здійснення в певному напрямі дій, що є основою його доцільної вибіркової активності. Установка виникає під час “зустрічі” двох чинників - потреби і ситуації її задоволення, визначаючи спрямованість будь-яких проявів психіки і поведінки суб'єкта [6, с.420].
   А.Г. Асмолов вводить поняття “смислової установки”. Смислова установка виражає ставлення, що виявляється у діяльності людини, до тих об'єктів, які мають особистісний сенс. Смислові установки містять інформаційний компонент (погляди людини на світ і образ того, до чого людина прагне), емоційно-оцінний компонент (антипатія чи симпатія по відношенню до значущих об'єктів), поведінковий компонент (готовність діяти по відношенню до об'єкту, що має особистісне значення) [6, с.420].
   За допомогою смислових установок індивід залучається до системи норм і цінностей даного соціального середовища, вони допомагають зберегти цілісність особистості в напружених ситуаціях, сприяють самоствердженню особистості, виражаються в прагненні систематизувати особистості сенси знань, норм, цінностей [6].
   Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячена дана стаття. Існують різні точки зору щодо допустимості використання маніпуляції в міжособистісному спілкуванні. Більшість дослідників описують ставлення до маніпуляції на основі власних уявлень. Особливо недостатньо вивченим є питання про поширеність застосування вчителями маніпуляцій як засобу впливу на учнів у педагогічному процесі. Недостатньо досліджені особистісні властивості вчителів, схильних до маніпуляції.
   Формулювання мети статті (постановка завдання). У цій статті одним з наших завдань було вивчення смислових установок вчителів щодо доцільності використання маніпуляцій в педагогічному спілкуванні, а також дослідження пріоритетних систем взаємин в педагогічній сфері, де, на думку вчителів, були більш доцільними маніпуляції.
   Виклад основного матеріалу дослідження з повним обгрунтуванням отриманих наукових результатів. Вибір педагогом маніпуляції як засобу впливу на учнів, на наш погляд, пов'язаний саме із смисловими установками особистості вчителя. Якщо у свідомості педагога присутнє лояльне ставлення до маніпуляції, більш того, існує уявлення про те, що за допомогою маніпулятивного впливу можна домогтися бажаного результату, тоді у вчителя і є готовність до використання маніпуляції в педагогічному спілкуванні.
   З метою вивчення смислових установок вчителів, зв'язаних з використанням маніпуляції в педагогічному спілкуванні нами була розроблена “Анкета виявлення ставлення вчителів до використання маніпуляції в педагогічному спілкуванні”. Дослідження проводилося на базі шкіл міста Луганська і Луганської області. Всього в дослідженні взяли участь 138 вчителів-предметників. Вік випробуваних вчителів - від 23 до 59 років, стаж педагогічної роботи від 1 року до 30 років.
   Отримано наступні результати. Переважна більшість опитаних вчителів (73,9%) вважають за доцільне застосування маніпуляції в педагогічному спілкуванні. Неприйнятною маніпуляцію вважають 23,9% від всіх опитаних педагогів. Тільки, 2,2% опитаних вчителів допускають маніпуляцію іноді, в якихось проблемних або нестандартних педагогічних ситуаціях. Результати анкети представлені графічно на рис 1.
   Як бачимо, більшість опитаних вчителів на рівні смислових установок мають досить лояльне ставлення до використання маніпуляції в педагогічному спілкуванні, і лише третина вчителів вважає не допустимим маніпулятивний вплив у практиці роботи педагога.

Рис. 1

   У анкеті ми, також, попросили вчителів оцінити, в якій системі відносин, на їх погляд, частіше використовуються маніпуляції в педагогічному спілкуванні (з боку вчителя - “вчитель-учень”, з боку учня - “учень-вчитель”, з боку адміністрації школи - “адміністрація - вчитель”, маніпуляції в системі “вчитель-вчитель”, “вчитель - батьки”) і проранжувати відповіді, тобто розставити їх на позиціях 1, 2, 3, 4, 5 залежно від частоти, з якою вони трапляються, від більш частого до найменшого.
   Дані, отримані за допомогою анкети, після процедури ранжування були об'єднані в групи відповідно до частоти вибору випробуваними (табл.1).
   На першому місці за частотою використання маніпуляції в педагогічному спілкуванні опинилася система “вчитель-учень” (вказали 60,9% опитаних педагогів). На думку Е. Шострома, маніпулятивні прийоми використовуються вчителями з метою утримання контролю над “важкими” учнями [11, 126].
   У дослідженнях В.М. Чернобровкіна виявлено, що в проблемних педагогічних ситуаціях вчителі часто центруються на собі, прагнуть зберегти свій та авторитет. Тому, на думку автора, такі педагоги намагаються вирішити проблемну педагогічну ситуацію з позиції власних інтересів і цілей, нерідко використовують інших як засіб для досягнення власної вигоди, замість того, щоб подивитися на ситуацію з позицій різних учасників процесу і знайти конструктивне рішення. Автор також указує, що до маніпуляції учнями призводить домінування егоцентричної позиції в структурі особистості педагога [10, с.259].
   На другому місці за частотними показниками знаходиться система “вчитель - батьки” (вказали 35,5 % опитаних учителів). Часто на тлі не розв'язаних проблем учителя з дітьми в динаміку їх розвитку втручаються батьки і тим самим ускладнюють проблемну ситуацію, що виникла. Як указує В.М. Чернобровкін, дані проблеми пов'язані з різним сприйняттям одних і тих же подій вчителями і батьками або ж з недостатньою (помилковою) інформованістю однієї із сторін (наприклад, учень перекрутив події, розповідаючи про них батькам), підвищеними амбіціями батьків щодо успішності дитини [10, 257]. Тому вчителі можуть використовувати маніпулятивні прийоми, хитрощі по відношенню до батьків, щоб вирішити існуючи протиріччя або досягти поставлених цілей.
   На третьому місці за кількісними показниками знаходиться система відносин “адміністрація - вчитель” (34,8 % опитаних вчителів). Часто вчителя приводять ситуації, в яких керівники шкіл використовують маніпулятивний вплив у спілкуванні. Труднощі у педагогів виникають у зв'язку з відсутністю підтримки з боку керівництва школи у важливих питаннях навчально-виховного процесу, недовірі до них, частими і несподіваними перевірками [10, 257].
   На четвертому місці, за частотою знаходиться система “учень - вчитель” (34,1% опитаних педагогів). На думку вчителів, вони рідко піддаються маніпуляціям з боку учнів.
   На п'ятому місці на основі кількісних показників знаходиться система “вчитель - вчитель” (32,6% опитаних педагогів розмістили на останню позицію).

Таблиця 1
Частотний розподіл уявлень вчителів про системи відносин, в яких найчастіше використовуються маніпуляції

Система відносин

Абсолютний частотний показник

%

Рангове місце

1

“Вчитель - учень”

84

60,9

1

2

“Вчитель - батьки”

49

35,5

2

3

“Адміністрація -вчитель”

48

34,8

3

4

“Учень - вчитель”

47

34,1

4

5

“Вчитель - вчитель”

45

32,6

5

   Таким чином, значна частина педагогів на рівні смислових установок розглядають маніпуляцію як допустимий і морально обґрунтований засіб впливу на дітей. Найчастіше маніпуляції використовуються вчителями як засіб впливу на учнів і менше всього вчителі удаються до маніпуляцій у спілкуванні між собою.
   За допомогою анкети нами також були проаналізовані й класифіковані смислові установки вчителів, на основі яких вони допускають або не допускають маніпулятивні дії в педагогічному спілкуванні. В результаті було отримано шість груп смислових установок.
   Першу найбільшу групу склали установки, пов'язані з прагненням впливати на конкретні аспекти поведінки, діяльності й особистості учнів. Тут педагоги указують конкретні завдання, які можуть бути реалізовані, на їх погляд, за допомогою маніпулятивних засобів (“За допомогою маніпуляції можна зацікавити учнів своїм предметом”, “Підвищити пізнавальну активність”, “Викликати бажання вчитися”, “Змінити ставлення до навчання”, “Поліпшити поведінку учнів”, “Розкрити особистість учня”, “Сформувати позитивні якості особистості дитини”). 39,8% опитаних педагогів мають подібні установки.
   Як бачимо, педагоги, що дотримуються таких смислових установок, націлені не на досягнення якоїсь недиференційованої і формальної мети, а прагнуть впливати на учнів позитивно, змінювати їх поведінку, ставлення до предмету, успішність, прагнуть розвинути у них позитивні якості особистості. Мета дій вчителя при цьому спрямована на учнів. Частіше за все учителя говорять в даному випадку про поведінку і діяльність учнів в навчальному процесі (90,9% від числа установок даної групи) і рідше про розвиток властивостей їх особистості (9,1%).
   Другу групу склали установки, пов'язані з прагненням досягти нечітко визначених цілей (35,5% опитаних вчителів). Вчителі не розкривають змісту цих цілей, але сама згадка в їх відповідях таких зворотів як “прагнення досягти бажаних результатів”, “добитися поставлених цілей у навчанні”, “поліпшити результати в педагогічній діяльності”, “досягнення цілей у навчанні і вихованні окремих учнів” і так далі указує на значущість для них самого факту досягнення конкретних результатів, які, за їх уявленням, повинні бути обов'язково досягнуті за будь-яких умов. При цьому використання маніпуляцій цими педагогами свідчить про те, що вони менше замислюються про засоби досягнення цих результатів, і більше -про обов'язковість реалізації мети. Подібні установки, як бачимо, відповідають відомому принципу Макіавеллі: “Мета виправдовує засоби”. Таким чином, досягнення мети в данному випадку важливе для самого вчителя.
   Третю групу склали смислові установки, пов'язані з використанням маніпуляції в крайніх випадках, в якихось непередбачених ситуаціях, коли інші способи впливу, випробувані вчителями, не принесли результату. Педагоги дають такі відповіді: “Маніпуляцію можна використовувати тільки в якійсь непередбаченій ситуації”, “Маніпуляція допустима в безвихідній ситуації педагогічного процесу, коли всі способи випробувані, а результату немає”, “Як пошук виходу із проблемної ситуації”. Вони склали - 8,6% від загальної кількості установок, описаних вчителями. За змістом ці установки схожі на другу групу тим, що у даному випадку вчителі теж прагнуть за всяку ціну досягти певного результату. Проте їх відмінність полягає в тому, що вони звужують сферу застосування маніпуляції в спілкуванні. Вчитель тільки в крайньому випадку використовують маніпуляції в педагогічному процесі.
   Четверту групу склали установки, в основі яких лежить відмова вчителів від використання маніпуляцій в педагогічній діяльності. Такі установки складають близько 7,9% від загальної кількості установок. Слід сказати, що ці установки практично не диференціюються і виглядають одноманітно. Наприклад: “Маніпуляція недопустима, - тільки вчитель з низьким рівнем професіоналізму допускає такі засоби впливу”, “Недолік педагогічної майстерності”, “Безсилля вчителя”, “Професійна слабкість”, “Безкультурність і безпринципність педагога”, “Невпевненість в собі, бажання перехитрити” і так далі. Якщо проаналізувати їх, то можна відмітити, що тут вчителі висловлюються категорично, негативно оцінюють особистісні й професійні якості педагогів, які використовують маніпуляцію. При цьому вони не обґрунтовують недоцільність застосування маніпуляцій прагненням до відкритого, субъект-субъектного, аутентичного спілкування з учнями. Це дає нам право розглядати дані установки як певні інтроекти, що виконують скоріше роль мотивів-обмежувачів (“Не можна”), ніж продуманих і глибоко усвідомлених особистісних і педагогічних позицій.
   П'яту групу склали установки, пов'язані з досягнення власної вигоди (“Вчитель умовляє учня взяти участь в олімпіаді, щоб потім самому брати участь в конкурсі “Вчитель року””, “Вчитель удається до маніпуляції для того, щоб добитися від учня виконання особистого прохання”, “Бажання вчителя, щоб учень зробив для нього якусь послугу” і так далі). Такі установки описали 6,5% опитаних вчителів. В таких ситуаціях вчителі відносяться до учнів як до засобу, об'єкту і за допомогою маніпулятивних дій досягають своїх корисливих цілей. Ці установки ми пов'язуємо з егоцентричним рівнем розвитку особистісно-смислової сфери вчителя, які виділив Б.С.Братусь. Саме для егоцентричного рівня смислової сфери особистості початковим моментом є зручність, особиста вигода, престижність; інші люди розглядаються як такі, що сприяють (зручні, “хороші”) або як такі, що заважають (“погані”, “вороги”). На наш погляд, вчителі з такою установкою мають егоцентричну спрямованість і використовують маніпуляції в педагогічному спілкуванні для досягнення власних цілей.
   Шосту групу склали установки, засновані на визнанні цінностей не маніпулятивних, чесних відносин. Вони складають -1,4% від загального числа установок. Треба сказати, що таких установок виявилося украй мало. Саме, чесні, відкриті, субьєкт-субьєктні відносини сприяють налагодженню якісного міжособистісного спілкування між вчителем і учнями. Маленький відсоток подібних установок вчителів указує на те, що вчителі не націлені на встановлення відкритих міжособистісних стосунків з учнями, їх більше цікавить досягнення результату і для цього вони готові використовувати будь-які засоби.
   Висновки. Таким чином, маніпуляція є досить часто використовуваним засобом впливу педагога на вихованців та учнів. На рівні смислових установок у вчителів присутнє лояльне ставлення до застосування маніпуляції в практиці діяльності педагога. За допомогою маніпулятивних засобів вчителі прагнуть досягти педагогічних і виховних цілей, бажаного результату, поліпшити успішність і поведінку учнів на уроках, розвинути позитивні сторони особистості “важких” учнів. Таким чином, педагоги в своїй діяльності більше націлені на результат і готові для його досягнення використовувати будь-які засоби впливу, у тому рахунку і маніпуляцію.

Література

1. Битянова М.Р. Социальная психология: наука, практика и образ мыслей. - М., 2001. - 576 с
2. Братусь Б.С. Аномалии личности. - М.: Мысль, 1988.- 301 с.
3. Братусь Б.С. Смысловая вертикаль сознания личности / Вопросы философии. - 1999. - №1. - С. 81-89.
4. Леонтьев Д.А. Очерк психологии личности. - М.: Смысл, 1997. - 64 с.
5.МаслоуА. Новые рубежи человеческой природы. - М., 1999.-425 с.
6. Психологический словарь [общ. ред. А.В. Петровського, М.Г. Ярошевского]. - М.: Политиздат, - 494 с.
7. Самыкина Н.Ю., Серебрякова М. Е. Динамика ценностно-смысловой сферы личности в процессе наркотизации: монографія. - Самара, 2007. - 148 с.
8. Серый А.В. Ценностно-смысловая сфера личности [Учебное пособие.] / А.В. Серый, М.С. Яницкий - Кемерово, 1999-92 с.
9. Узнадзе Д.Н. Установка у человека. Проблема объективации / Психология личности в трудах отечественных психологов. - СПб.: Питер, 2000. - С. 87-91.
10. Чернобровкін В.М. Психологія прийняття педагогічних рішень: [Монографія] / Луганськ: Альма-матер, 2006. - 416 с
11. Шостром Э. Человек - манипулятор. Внутреннее путешествие от манипуляции к актуализации. - М., 2004. - 192 с.
12. Яницкий М.С. Ценностные ориентации личности как динамическая система. - Кемерово: Кузбассвузиздат, 2000. -204 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com