www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Ігрові форми поведінки та їхні динамічні характеристики у співзалежному подружжі
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Ігрові форми поведінки та їхні динамічні характеристики у співзалежному подружжі

М.Ю. Рогозіна,
Г.В. Джабратова

ІГРОВІ ФОРМИ ПОВЕДІНКИ ТА ЇХНІ ДИНАМІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ У СПІВЗАЛЕЖНОМУ ПОДРУЖЖІ

   У статті висвітлюється проблема співзалежності в подружніх парах. У рамках розкриття сутності даного феномена проаналізовані ігрові форми особистісної поведінки співзалежного подружжя, а також; динамічні характеристики цих форм поведінки. Зокрема, розглянуто значення ігрових форм поведінки у взаємодії співзалежного подружжя.
   Ключові слова: співзалежність, неспівзалежність, ігрові форми поведінки, реальні форми поведінки, динамічні характеристики.
   Проблеми в сучасній сім'ї, конфлікти між подружжям, розбіжності в точках зору і взаємодії й навіть насильство найчастіше пов'язані з наявністю між членами родини певного виду емоційної залежності - співзалежності. Психологічне вивчення співзалежності в сім'ї характеризується різноманіттям підходів, багатоплановістю вживаних категорій, невизначеністю й надмірною широтою охоплення подружніх стосунків.
   Співзалежність можна віднести до видів емоційної залежності, об'єктом якої виступає інша людина. Найчастіше співзалежність розглядають у двох аспектах - як явище сильної прихильності, притаманне членам дисфункціональних сімей, в яких хтось страждає на алкоголізм або наркоманію і як хворобливий стан сильної заглибленості й заклопотаності, крайньої залежності (емоційної, соціальної й фізичної) від іншої людини. У зв'язку зі значним поширенням хімічних залежностей серед населення, перше положення активно досліджується російськими й українськими психологами. Другий аспект дослідження співзалежності - розгляд її як негативного явища над значної взаємозалежності людей одна від одної без акцентування способу її формування - більш розроблений західними вченими. Прихильники цього підходу розглядають негативний вплив співзалежності на самостійність людини, її відповідальність за своє життя, здатність приймати рішення, а також різноманітні способи її реабілітації. В контексті даної роботи ми будемо дотримуватися першої точки зору на співзалежність як на стан крайньої залежності (перш за все, емоційної) від іншої людини. Найбільш загальне визначення поняття означеного терміну було наведене на 1-й Конференції з співзалежності (США, Аризона, 1989): “Співзалежність - це стійка хвороблива залежність від компульсивних форм поведінки й від думки інших людей, що є спробою набути впевненості в собі, усвідомити власну особистість, визначити себе як особистість”.
   Проблема співзалежності розглядається в психологічній літературі достатньо багатопланово: прояви та характеристики співзалежності розглядалися Д. Вітілендом, Б. Гузіковим, І. Джермаком, В. Москаленко; причини формування рис співзалежності розглянуті в роботах М. Жидко, В. Москаленко, Р. Поттер-Ефрона, О. Сімонової, співвідношення співзалежності із залежністю представлені в роботах В. Москаленко. В рамках різних досліджень феномен співзалежності розглядається не лише як психічний стан особистості, але і як результат порушення сімейної взаємодії, детермінанта виникнення дисфункціональної моделі сім'ї.
   Дослідники виділяють наступні характеристики співзалежної людини: наявність патологічного інтеріоризованого почуття сорому через покинутість, притаманного людині з дисфункціональної родини, втрата власної реальності й залежність від реальності зовнішньої; надмірну заклопотаність чимсь або кимсь із надзвичайною залежністю - емоційною, соціальною чи навіть фізичною; зупинка розвитку власного “Я” і сильне реагування на те, що відбувається навколо в поєднанні з недостатньою реакцією на внутрішні процеси; хвороблива прихильність до стосунків з певною людиною і проблеми, які ці стосунки викликають; довгострокове підпорядкування людини правилам, за якими не допускається відкрите вираження почуттів і безпосереднє обговорення внутрішніх і міжособистісних проблем; спроби відтворити стосунки батьків й дитини, значущі для співзалежної людини, в стосунках з іншими особами.
   Науковцями доведено, що людина володіє рядом особистісних якостей і їхніх поєднань, які роблять її схильною до співзалежніх стосунків, але співзалежність не може виникати без іншої людини- об'єкта співзалежної особистості. Оскільки однією з основних характеристик родини є емоційність контактів її членів, тому саме в подружніх стосунках, з їх особливою взаємодією між партнерами, феномен співзалежних стосунків найбільш поширений.
   М. Жидко вказує на такі критерії співзалежності: 1) амбівалентність стосунків, їх неоднорідність, поєднання несумісних тенденцій; 2) наявність у кожній подружній парі партнера, який має досить низьку самооцінку, не любить і не цінує себе; 3) дисфункціональний характер стосунків у сім'ї; 4) проблеми у сімейній, сексуальній та професійній сферах, що виникають через негативні емоції, викликані впливом співзалежних стосунків на кожного з партнерів; 5) втрата друзів, повна заглибленість у стосунки з партнером; 6) наявність сильних ревнощів [1].
   Вперше, для позначення залежності від коханої людини, Р. Крафт-Збінг ввів поняття “психосексуальна супідрядність”, під яким він розумів сильну залежність людини від партнера і їхнє особистісне об'єднання. К. Хорні вважала залежність у любові патологічним підвищенням нормальної психологічної потреби особистості в емоційному прийнятті й позитивній оцінці оточуючих, розвиток залежності відбувається на тлі загального невротичного розвитку особистості, каталізаторами якого виступають незадоволені ще в батьками базові потреби.
   С. Пів і А. Бродські вважають основною потребою співзалежних осіб потребу в безпеці, а стосунки адикції - застиглими стосунками з іншою людиною, у яких партнер виконує функцію захисту. При цьому партнер здається адикту настільки заспокійливим і безпечним, що він не може без нього обійтися, і будь-яка подія, що перешкоджає можливості задоволення хворобливої потреби в безпеці сприяє більшому застряганню на проблемі та зануренню в співзалежні стосунки [3].
   Узагальнюючи точки зору різних дослідників на проблему подружньої співзалежності, можна визначити такі її основні характеристики. По-перше, особистісні межі подружжя відсутні або є проникними, це веде до сплутаності сімейних ролей. По-друге, власна відповідальність перекладається на інших, результатом чого відбувається формування гіпервідповідальності за інших і гіповідповідальності за себе. По-третє, співзалежним чоловіку й жінці присутнє компульсивне прагнення контролювати життя, діяльність і стосунки інших членів родини. По-четверте, має місце низький рівень ідентифікації й диференціації “Я” співзалежного подружжя. А саме, у стосунках з іншими особами виявляється нездатність поважати й визнавати їхні принципи, переконання, моделі мислення й інші форми вираження особистості, на тривожну ситуацію партнери реагують проявом емоцій, а не інтелектуальним осмисленням проблеми і вибором розумної поведінки. По-п'яте, взаємодія подружжя будується через прийняття певних ролей та ігрової поведінки, яка дозволяє, сховати реальні почуття, бажання й ставлення, або навіть змінити їх. По-шосте, має місце низька самоповага подружжя, відчуття негативної самоефективності. І, нарешті, по-сьоме, в співзалежному подружжі спостерігається прояв сильних ревнощів і амбівалентність ставлення партнерів один до одного [2, 4, 7].
   Описані вище особливості співзалежності найбільш яскраво проявляються в особистій взаємодії подружжя один з одним, у розумінні ними мети такої взаємодії. Згідно Т. Сенько, під особистісною поведінкою подружжя в подружній взаємодії треба розуміти таку, яка, з одного боку, базується на звертанні одного з партнерів до іншого, що виступає прямими або опосередкованими домаганнями, і, з іншого боку - на відповіді, які є їх прямим або опосередкованим визнанням (невизнанням). Центральні позиції, які виділяє дослідниця - “домінування/підкорення”, “позитивність/ негативність”. Такі форми особистісної поведінки можуть існувати як у реальному, так і в ігровому варіанті (при введенні в міжособистісну взаємодію операції умовності). Заявляючи домагання, партнер визначає границі своїх прав і обов'язків, зі співвідношення яких формується подружній статус. Визнаючи домагання, інший партнер по взаємодії підтверджує й приймає або не приймає такий розподіл прав і обов'язків першого партнера, з огляду на межі своїх прав і обов'язків.
   При взаємодії партнерів на рівні реальних форм поведінки ними заявляються дійсні домагання, які в адекватній формі виражають зміст домагання. У результаті введення ігрових форм поведінки й створення умовної ситуації у взаємодії, на місці дійсних домагань виникають уявні домагання, тобто зміст поведінки залишається, а змінюється тільки форма їх пред'явлення.
   Ігрові форми особистісної поведінки - це такі форми, при яких модус особистих стосунків видозмінюється настільки (переходить в умовний план), що форма ззовні починає виражати домагання, прямо протилежне вихідному (реальний план). Це досягається шляхом використання вербальних і невербальних засобів, які відрізняються від звичайно вживаних. Ігрова особистісна поведінка характеризується двоплановістью, дійсністю й значущістю почуттів, а також рефлексивністю усвідомлення роздільності дійсного й уявного домагання.
   На думку Н. Смирнової [5, 6], у здорових подружніх стосунках ігрові форми особистісної поведінки виконують наступні функції: запобігають можливим конфліктним ситуаціям, вносять розмаїтість у подружню взаємодію, дозволяють змістити знак емоційних стосунків між партнерами в бік позитивності, задовольняють потреби в розумінні й співпереживанні. У дисфункціональних, нездорових стосунках, спотворюються функції ігрових форм особистісної поведінки, це приводить до неможливості розмежувати реальну взаємодію від умовної, затрудняє можливість перемикання між різними формами ігрової поведінки й перехід від ігрової поведінки до реальної. Головна особливість ігрових форм поведінки в дисфункціональних подружніх парах - це використання їх з маніпулятивною метою, коли до партнера по взаємодії ставляться як до засобу досягнення зовнішніх стосовно нього цілей. При цьому всі сторони спілкування видозмінюються й характеризуються фрагментарністю, стереотипізацією, висуванням помилкових мотивів і причин дій.
   Незважаючи на значну розробленість проблеми співзалежності, аналіз особливостей ігрових форм особистісної поведінки співзалежного подружжя може бути достатньо актуальним завданням.
   Метою наведеної статті є виявлення й пояснення розбіжностей між ігровими форми особистісної поведінки та їх динамічні характеристики, притаманними співзалежному і неспівзалежному подружжі.
   Дослідження було організоване виходячи з двох припущень: перше - в подружній взаємодії співзалежних осіб ігрові форми поведінки превалюють над реальними, а в спілкуванні неспівзалежного подружжя форми поведінки збалансовані і спостерігається рівне пред'явлення реальних і ігрових форм поведінки; друге - співзалежні й неспівзалежні подружжя мають різні динамічні характеристики особистісних форм поведінки.
   В дослідженні приймали участь подружні пари з 44 родин. Вибірка була поділена на 2 групи: в першу ввійшли 23 сім'ї із співзалежним подружжям, в другу- 21 сім'я з неспівзалежним подружжям. Для отримання результатів було використано такі методики: “Перевірка особистісних якостей на співзалежність” та “Ігрові форми особистісної поведінки подружжя”.
   Отримані результати свідчать про те, що співвідношення реальних і ігрових форм особистісної поведінки співзалежного подружжя відрізняється від відповідних форм поведінки неспівзалежного подружжя (різниця доведена за допомогою t-критерія Стьюдента).
   Реальне домінування в співзалежному подружжі переважає над ігровим домінуванням (гэмп=3,51; р<0,01), у той час як неспівзалежні подружжя рівною мірою демонструють реальне й ігрове домінування. Ці розбіжності можуть пояснюватися тим, що серед основних особливостей всіх співзалежних осіб є компульсивне бажання контролювати шлюбного партнера, що, виходячи з результатів дослідження, проявляється через реальне домінування. Відкрито виражаючи в поведінці накази чи настанови, співзалежний партнер втручається в психологічний простір іншого з метою тотального контролю процесів його життєдіяльності.
   Наступна розбіжність спостерігається в показниках ігрового підкорення (гэмп=3,51; р<0,01), а саме має місце переважання такого виду поведінки над реальним підкоренням у взаємодії співзалежного подружжя, а також збалансованість даних форм в неспівзалежних парах. Співзалежні особи у взаємодії вибирають ігрове підкорення, це пояснюється тим що така форма поведінки задовольняє їхню потребу в перекладанні відповідальності на іншу людину. Підкорення вимогам і виконання прохань партнера допомагає їм зняти власну відповідальність й відійти від рішення проблеми. За допомогою ігрового підкорення співзалежна особа реалізує стратегію поведінки, яка призводить до розчинення своєї психологічної території в території партнера.
   Реальна позитивність поведінки, порівняно з її ігровою формою, притаманна як співзалежним, так і неспівзалежним дружинам. Тому можна припустити, що реальна позитивність є досить універсальним способом взаємодії подружжя.
   Співзалежними чоловіками й дружинами частіше вибирається така форма поведінки як ігрова, а не реальна негативність. Ігрова негативність дає можливість співзалежним партнерам замаскувати свої негативні переживання у ставленні один одного за допомогою введення в діалог псевдопозитивних слів і дій, що виражають скоріше позитивне ставлення. Вибираючи дану стратегію поведінки в подружній взаємодії, співзалежні партнери чоловіки й дружини реалізують прагнення догодити шлюбному партнерові шляхом демонстрації й навіть переживання почуттів, які йому подобаються, а також прагнення сховати щирі емоції з метою задоволення потреби в емоційному прийнятті через відповідність очікуванням партнера.
   Виходячи з отриманих результатів можна побачити, що неспівзалежним дружинам і чоловікам притаманне рівноцінне пред'явлення як реальних, так і ігрових форм поведінки. В таких сім'ях ігрова поведінка насамперед виконує функції зниження конфліктних ситуацій, внесення розмаїтості в подружні стосунки й задоволення потреби в розумінні й співпереживанні. Таким чином, неспівзалежні подружні пари демонструють збалансованість форм поведінки, тобто рівну частоту використання її ігрових і реальних форм, а у взаємодії співзалежних пар має місце заміна реальних форм поведінки їх ігровими аналогами.
   Для того щоб проаналізувати наскільки сталими є показники переважання ігрових форм поведінки во взаємодії подружжя, були зіставлені показники динамічних характеристик ігрових форм поведінки співзалежних і неспівзалежних подружніх пар.
   Отримані під час дослідження результати свідчать про те, що співзалежні і неспівзалежні дружини достовірно (р<0,01) розрізняються за такими динамічними характеристиками форм поведінки як перехід домінування, стійкість підкорення і стійкість позитивності. Співзалежні дружини демонструють високий ступінь переходу від реального домінування до ігрового, чи, навпаки, від ігрової позитивності до реальної. Дані особливості співзалежних дружин є підтвердженням загальної для співзалежних людей тенденції до стихійності й імпульсивності поведінки внаслідок надмірної орієнтації на оцінку й дії шлюбного партнера, а також превалювання емоційного компонента поведінкових реакцій над їхнім інтелектуальним осмисленням.
   Однією з особливостей співзалежних особистостей вважається поведінкова ригідність, що проявляється в поведінці співзалежних дружин в формі ігрового підпорядкування. Використання співзалежними дружинами даної форми поведінки служить для розчинення своєї психологічної території в території партнера й зняття із себе відповідальності, а також дозволяє сховати щирі мотиви свого підпорядкування чоловіку. В співзалежній подружній взаємодії дана форма поведінки є ригідною, тому дружини зазнають труднощів у заміні ігрової спрямованості підпорядкування його реальним проявом навіть у тих ситуаціях, коли чоловік категорично не підтримує жартівний тон дружини і можливе виникнення конфлікту.
   Таким чином, у співзалежних дружин поряд з підвищеною лабільністю одних форм поведінки спостерігається ригідність інших форм поведінки, яка вказує на залежність динамічної сторони поведінки від особистісних особливостей і потреб, обумовлених наявністю в них співзалежності. При цьому динамічна сторона ігрових і реальних форм поведінки неспівзалежних дружин характеризується гнучкістю, доцільністю й прогностичністю, які дозволяють оптимізувати стосунки в неспівзалежних подружніх парах.
   Між співзалежними й неспівзалежними чоловіками також виявляються достовірні розходження в динамічних характеристиках всіх форм поведінки, а саме: перехід домінування (іемп=2,04; р<0,05), стійкість підпорядкування (іемп=2,82 ; р<0,01), перехід позитивності (іемп=4 ; р<0,01), стійкість позитивності (іемп=2,28; р<0,01), стійкість заперечності (іемп=2,57; р<0,01).
   Таким чином, співзалежні чоловіки відрізняються швидкістю переходу від реального домінування до ігрового й від реальної позитивності до ігрової, що свідчить про компульсивність, залежність вибору поведінкової стратегії від емоційних реакцій і прагнення задовольнити власні потреби, а не від усвідомлення найбільш ефективної, компромісної стратегії в подружній взаємодії.
   У той же час, у співзалежних чоловіків займають провідне місце такі форми поведінки як ігрове підпорядкування, ігрова позитивність, ігрова негативність, які проявляються в значній залежності від бажань і реакцій дружини, її поведінки й підтримки. Надмірна орієнтація на емоційну реакцію дружини та її поведінкову стратегію провокує нестійкість і фрагментарність ігрових і реальних форм поведінки співзалежних чоловіків. Постійний пошук стилю поведінки, який би відповідав очікуванням дружини в діяльнісному й в емоційному планах, провокує “пробний” характер поведінкових стратегій, що застосовуються Неспівзалежні чоловіки, навпаки, демонструють достатню швидкість переходу від реальної поведінки до ігрової й оптимальну здатність дотримуватися обраної форми ігрової поведінки. Таким чином, існують розходження в динамічних характеристиках форм поведінки в співзалежних і неспівзалежних чоловіків.
   Підводячи підсумки, можна вказати, що співвідношення реальних і ігрових форм поведінки співзалежного подружжя характеризується перевагою ігрової поведінки, тобто взаємодія співзалежного подружжя відбувається в рамках своєрідної гри. Взаємодія неспівзалежного подружжя характеризується рівним пред'явленням як ігрових, так і реальних форм особистісної поведінки, що обумовлено їхнім прагненням, у першу чергу, оптимізувати стосунки. Незбалансованість реального й ігрового компонентів подружніх стосунків у співзалежних парах пов'язана з тим, що вибір ними конкретного стилю поведінки залежить від маніпулятивних намірів. Останні, в свою чергу, дозволяють задовольнити особистісні потреби й компенсувати почуття неповноцінності власного “Я”. Ігрові форми поведінки дозволяють співзалежним особам контролювати життя партнера, зняти із себе відповідальність за прийняття рішень та їхні результати, відповідати очікуванням партнера й тим самим бути гідним любові.
   Залежність динамічних характеристик ігрових форм поведінки від особистісних потреб співзалежних чоловіків і дружин провокують підвищений динамізм і фрагментарність одних ігрових форм поведінки, і поведінкову ригідність в інших аспектах взаємодії. Динамічна сторона ігрових і реальних форм поведінки неспівзалежних дружин характеризується гнучкістю, доцільністю й прогностичністю, які дозволяють оптимізувати стосунки в неспівзалежних подружніх парах.
   Таким чином, як реальні так і ігрові форми поведінки, а також їхні динамічні характеристики ігрових форм у співзалежного подружжя, виступають невід'ємними компонентами сценарію, якому підкоряється взаємодія в парі, з урахуванням якого мають здійснюватися психологічний супровід і терапевтична допомога співзалежним подружнім парам.

Література

1. Жидко М.Є. Особистісні чинники формування відносин подружньої співзалежності у чоловіків // Наукові записки Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України. - К., 2005. - Вип.. 26. Том. 2. - С 71-77.
2. Москаленко В.Д. Созависимость - новая болезнь // Журнал невропатологии и психиатрии им. С.С. Корсакова. - 1994. - №2. - С. 95-99.
3. Проценко Е.И. Созависимость как психологическая категория. - СПб., 2006.-255 с.
4. Пил С, Бродски А. Любовь и зависимость. - М., 2005. - 384 с.
5. Смирнова Н.В. Методика изучения игровых форм поведения в супружеском взаимодействии // Психологическая служба. - 2003. - №1- С. 47-56.
6. Смирнова Н.В. Семья и супружеское взаимодействие // Здаровы лад жыцпя. - 2002. - № 9. - С. 37-40.
7. Уайнхолд Б, Уайнхолд Д. Освобождение от созависимости. - М., 2002 -224 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com