www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Особистісно зорієнтовані форми післядипломної освіти педпрацівників
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Особистісно зорієнтовані форми післядипломної освіти педпрацівників

А.Б. Уліщенко

ОСОБИСТІСНО ЗОРІЄНТОВАНІ ФОРМИ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДПРАЦІВНИКІВ

   У статті йдеться про використання особистісно орієнтованих підходів у системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Акцентовано увагу на кредитно-модульній формі навчання, що відкриває шлях до створення індивідуальної траєкторії освіти в міжатестаційний період.
   Основними принципами, які визначають спрямованість сучасної освіти, становлять основу її розвитку, є особистісна зорієнтованість і гуманізм. Але будемо відвертими: ці принципи постулюються мало не в кожній статті, що більшою чи меншою мірою пов'язана з проблемами педагогіки, проте життєві реалії свідчать, що в практиці навчання і виховання досить часто бажане видається за дійсне, нібито вже реалізоване.
   Так, скажімо, особистісно орієнтоване навчання передбачає можливість вибору учнем індивідуальної траєкторії своєї освіти. Але на практиці в умовах класно-урочної системи цей вибір практично неможливо здійснити таким чином, щоб досягти справжньої індивідуалізації навчання. Може йтися тільки про певні елементи особистісно орієнтованих підходів у навчанні і вихованні.
   Далекою від бажаної моделі, заснованої на ідеях філософії гуманізму, відповідно до якої людина є найвищою цінністю, поки що залишається і нинішня система управління освітою, і система післядипломного навчання, які мають бути орієнтованими передусім на особистість, а вже потім на справу, якій слугує ця особистість. Саме це і визначає актуальність порушеного нами питання, адже перед сучасною системою післядипломної освіти постає необхідність розробки та експериментальної апробації нових форм дидактичної взаємодії з педпрацівниками -такої взаємодії, що відбувається не один раз на 5 років, а триває безперервно і Грунтується на усвідомленні значущості процесу самостійного й цілеспрямованого здобуття сучасної інформації педагогічного призначення.
   Предметом нашої уваги є мотиваційні чинники самоорганізації педагогічних працівників, а також розробка гнучкої та динамічної системи формування професійної компетентності педагогічних працівників у міжатестаційний період, створення умов для запровадження системи безперервної освіти педпрацівників.
   Завданням будь-якої управлінської діяльності є ефективна організація роботи, що спрямована на конкретний кінцевий результат. Кінцевий результат, на який орієнтована сучасна система управління освітою - висока якість знань тих, хто навчається. Однак, проблема, що пов'язана з пошуком шляхів підвищення якості освіти, і сьогодні залишається актуальною, а свідченням цього є, наприклад, результати зовнішнього незалежного оцінювання випускників шкіл.
   Один із пріоритетних чинників, що визначає поступ в освіті, - мотиваційний. Акцентуємо увагу передусім на мотивації педагогів до своєї професійної діяльності, адже мотивація учня значною мірою пов'язана з мотивацією педагога: у невмотивованого до роботи педагога навряд чи буде мотивований до пізнавальної діяльності учень. Зауважимо також, що мотивованих до роботи вчителів найчастіше вирізняє прагнення не тільки підвищувати ефективність своєї педагогічної діяльності, але й сприяти успіхам усієї школи.
   Якість освіти визначається компетентністю вчителя, який формує знання, вміння, навички, використовуючи різноманітні методики, технологічні підходи. Тому проблема забезпечення високої якості безпосередньо пов'язана з необхідністю створення сприятливих умов для ефективної роботи педагога. Нові підручники, педагогічні технології є лише інструментарієм, що буде ефективним тільки за умови високого рівня підготовки вчителя. Дослідники вирізняють такі основні напрями вдосконалення підготовки вчителів і підтримування їхньої професійної діяльності: високий рівень базової педагогічної освіти, підвищення престижу професії вчителя, систематична допомога в удосконаленні педагогічної майстерності, обмін інформацією і досвідом серед учителів, мотивація вчителів до самоосвіти, створення мотивуючих умов для роботи.
   Анкетування, яке ми проводили серед учителів різних фахових напрямів, дало можливість з'ясувати, що саме передусім спонукає педагогів працювати плідно. Проаналізувавши результати опитування, ми дійшли висновку, що, окрім мотивів, пов'язаних із базовими потребами - бажанням отримувати матеріальну винагороду за свою роботу, переважна більшість педагогів важливого значення надають потребам вищого порядку - самовираженню, розвитку себе, самоактуалізації [6]. Про це свідчить акцентування уваги, наприклад, на таких мотивах педагогічної роботи: можливість для творчого зростання, можливість професійного спілкування з колегами, задоволення вчителя від успіхів учнів, визнання праці вчителя з боку керівників, можливість досягти успіхів у роботі, що підвищують статус педагога в колективі, визнання праці вчителя з боку учнів та їх батьків, усвідомлення педагогом корисності своєї праці.
   Задовольняти потреби вищого порядку педпрацівники матимуть оптимальні можливості за умови особистісної зорієнтованості і управлінської вертикалі в освіті, і системи підвищення кваліфікації. Так, потреби у самовираженні можуть бути здійснені, коли педагог реалізуватиме себе в нових, оригінальних підходах до організації навчально-виховного процесу і отримуватиме задоволення від успішних результатів роботи, що відповідає покликанню і спонукає до фахового зростання. Для того щоб цього досягати, важливо “стимулювати розвиток творчих здібностей працівників, їх намагання самореалізувати себе у власній справі; створити умови для усвідомлення працівниками важливості самореалізації кожного з них для самореалізації всього колективу” [5; 132].
   Така стратегія розвитку буде конструктивною, оскільки сучасна освіта потребує педагогів, орієнтованих на постійний пошук оптимальних форм, методів та прийомів дидактичної взаємодії, спрямованих на постійне вдосконалення інтелектуально-методичного рівня. І результативність цього пошуку безпосередньо залежатиме від налаштованості педпрацівника зійти на нову сходинку фахової майстерності.
   Реалізація принципів гуманізму, особистісно-орієнтованого підходу до кожного учасника процесу навчання і виховання (підкреслимо, що йдеться про всю вертикаль -від учня до управлінця найвищого рангу) створює сприятливі умови для ефективної діяльності, адже утверджується право особистості на свободу, зокрема право самореалізуватися у творчості, вибрати оптимальні шляхи самоосвіти.
   Сучасна концепція адаптивного управління, власне, і орієнтує на ствердження гнучкості й адаптації до постійних змін навколишнього середовища. Основні ідеї таких управлінських підходів, висловлені Г. Єльніковою, цілком відповідають, на нашу думку, завданням, які покликана виконувати система підвищення кваліфікації педагогічних працівників:
   1. Визнати пріоритетними в освіті розвиток людини і діяльність як засіб цього розвитку.
   2. Діяльність і розвиток спрямовувати по шляху, який узгоджує вимоги людини, суспільства, держави і враховує реальні обставини.
   3. Для цього сполучати процеси управління і самоуправління, забезпечуючи спрямовану самоорганізацію, яку здійснює сама людина в усвідомлених нею межах” [3; 95].
   Отже, принципово важливим для ефективної діяльності системи підвищення кваліфікації є надання можливості кожному педагогові обирати форму та зміст навчання. Значення такого вибору важко переоцінити, адже кожна людина якнайкраще буде мотивована до саморозвитку інтелектуального та духовного саме в тому разі, коли кінцева мета і шляхи її досягнення не нав'язуватимуться зовні (нехай навіть і з найкращими намірами), а природно випливатимуть із особистісних цінностей - духовних, інтелектуальних, - які для конкретного індивідууму є близькими і життєво значущими. Тому підвищення кваліфікації один раз на 5 років уже не відповідає завданням, що постають перед сучасною післядипломною освітою, бо пріоритетного значення набуває формування власної, індивідуальної траєкторії навчання протягом усього міжатестаційного періоду. Така спрямованість кожного педагога на постійну, безперервну самоосвіту передбачає високий рівень мотивації і самоорганізації.
   На жаль, доводиться зустрічатися з низькою мотивацією багатьох педпрацівників до підвищення кваліфікації на відповідних курсах. І причина цього, до речі, полягає не в якості організації навчання, а в інертності самої системи підвищення кваліфікації, адже головним мотивом виступає необхідність чергової атестації, а для того щоб її пройти, слід надати свідоцтво про навчання.
   З метою з'ясувати, що є мотиваційними чинниками, ми запропонували слухачам визначитися, хто був ініціатором їхнього прибуття на курси - вони самі чи адміністрація закладу або районного (міського) відділу освіти. Результат був прогнозований: тільки для 20% слухачів мотивом фахового зростання були не тільки ініціатива адміністрації, а й власна потреба в самоосвіті.
   Сучасні форми взаємодії з педпрацівниками в системі безперервного підвищення кваліфікації покликані створити сильну мотиваційну основу і зорієнтувати педагога у великому обсязі інформації, зацікавити конкретно визначеними напрямами роботи, регламентуючи в часі етапи роботи слухача курсів підвищення кваліфікації в міжатестаційний період.
   Тому певне управління процесом безперервної освіти, його планування, а також створення умов для вибору індивідуальної освітньої траєкторії допомагає педагогічному працівникові визначати пріоритети на шляху самостійного здобування знань, розвивати навички ефективної роботи з інформацією.
   Яким чином подолати інертність багатьох педпрацівників, яким чином можна зацікавити їх, як організувати навчання в такий спосіб, щоб кожен освітянин мав можливість обрати оптимальну форму, зміст і час підвищення власного фахового рівня? Сприяє цьому впровадження в систему післядипломної освіти різноманітних спецкурсів, семінарів, серед яких слухачі мають можливість обирати саме ті, що найбільш повно задовольняють фахові потреби як і з основних напрямів роботи, так і з суміжних дисциплін.
   Спецкурси, семінари є складовою алгоритму організації підвищення кваліфікації відповідно до кредитно-модульної форми навчання. Вона орієнтує педпрацівників на безперервне підвищення фахового рівня впродовж усього міжатестаційного періоду (слухачі, які закінчили навчання на курсах за очно-заочною або очно-заочно-дистанційною формами, отримують свідоцтво про підвищення кваліфікації і відразу зараховуються на кредитно-модульну форму навчання) - 216 год.: 36 год. - очна форма; 36 год. - дистанційна форма; 144 год. - спецкурси та семінари за вибором слухачів. Протягом міжатестаційного періоду всі форми роботи педагогічного працівника фіксуються в заліковій книжці.
   Таким чином, запровадження кредитно-модульної системи навчання педагогічних працівників у міжатестаційний період відкриває можливість обирати індивідуальну траєкторію самоосвіти, акцентуючи увагу саме на тому змісті, що є пріоритетним для кожної особистості.
   У виконанні окреслених завдань відіграє важливу роль і дистанційна форма навчання, що являє собою індивідуалізований процес передавання і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності.
   Дистанційна освіта, що відбувається на певному етапі кредитно-модульної форми навчання, відіграє важливу роль поряд із широким упровадженням в систему післядипломної освіти спецкурсів і семінарів за вибором слухачів. Знання інформаційних технологій є невід'ємною складовою іміджу сучасного вчителя, для якого комп'ютер є незамінним інструментом підвищення ефективності роботи. Слід зважати також на те, що зміст сучасної освіти сьогодні докорінним чином змінюється -вона вже є не тільки певною сумою знань, які швидко морально застарівають, а включає формування навичок самостійного навчання. А Інтернет-освіта, власне, і являє собою самоосвіту, яка передбачає самомотивацію того, хто вчиться, відносно власного навчання, а також певний рівень самоорганізації особистості.
   Таким чином, запропоновані форми і зміст підвищення кваліфікації протягом усього міжатестаційного періоду орієнтовані саме на особистість педагога, який є головним об'єктом управління, і його самореалізацію розглядаємо як найважливішу місію і мету всієї системи після дипломного навчання, системи управління освітою.
   Налагоджена, ефективна система підвищення кваліфікації, організована відповідними інститутами післядипломної освіти, великою мірою визначає функціональність усієї управлінської вертикалі, яка працюватиме щонайбільш результативно тільки в тому разі, якщо буде гнучкою і враховуватиме особистісно значущі потреби кожного педагогічного працівника, мотивованого до самоорганізації, до самоосвіти.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бакурадзе А.Б. Мотивация труда педагогов. — М.: Сентябрь, 2005. - 192 с.
2. Грабовець І.В. Самоосвіта як інтегруюча детермінанта самореалізації молодих фахівців у професійній діяльності. Автореф. дис. ... канд. соціол. наук. -К., 2004. - 16 с
3. Єльнікова Г.В. Адаптивна школа та адаптивне управління в освіті // Адаптивне управління в освіті. - Харків, 2007. - 288 с
4. Занюк С. С. Психологія мотивації та емоцій. - Луцьк, 1997. - 180 с
5. Карамушка Л М Психологія управління. - К.: Міленіум, 2003. - 344 с
6. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы. - М.: Смысл, 1999. - 425 с.
7. Терентьев В.К. Истины управления: взгляд на основы менеджмента. - М.: Сентябрь, 2002. - 160 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com