www.VuzLib.com

Головна arrow Психологія arrow Організаційна культура вищого навчального закладу як чинник духовного розвитку майбутнього професіонала
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Організаційна культура вищого навчального закладу як чинник духовного розвитку майбутнього професіонала

Л.В. Спіцина

ОРГАНІЗАЦІЙНА КУЛЬТУРА ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ЯК ЧИННИК ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ МАЙБУТНЬОГО ПРОФЕСІОНАЛА

   Стаття присвячена дослідженню організаційної культури ВНЗ як інтегрального феномена, що має системний вплив на духовний розвиток майбутнього професіонала. На наш погляд, створення умов для набуття освіти, відповідної сучасним критеріям, лежить в площині формування організаційної культури вищого навчального закладу, спрямованої на формування цінності самовдосконалення, розвитку, самореалізації особистості та її духовності, тобто на розвиток її акмеологічної культури.
   Ключові слова: організаційна культура, вищий навчальний заклад, духовний розвиток, професійне становлення, професіонал, акмеологічна культура.
   Останнім часом у ряді психологічних досліджень, що торкаються питання соціальної нестабільності, кризового характеру суспільного розвитку, підкреслюється зростання інтересу до проблеми духовності. Про занепад духовності і необхідність її відродження та виховання говорять вчені, релігійні діячі, політики. Разом з тим існує думка, що духовність сформувати неможливо, її можна тільки пережити індивідуально. Проте, в професійному психолого-педагогічному середовищі активно обговорюються питання формування духовності, духовного розвитку особистості. На наш погляд, одним з найбільш цікавих і перспективних напрямків дослідження цієї проблеми, може стати розгляд можливостей духовного розвитку особистості в період її навчання у вищому навчальному закладі.
   Загальновизнаним сьогодні є той факт, що зміни, які відбуваються у вишах України, докорінно перетворюють систему підготовки спеціалістів і, відповідно, істотно змінюють критерії її відповідності запитам сьогоднішнього суспільства. Отже, вітчизняна вища освіта має справу з проблемою, вирішення якої потребує врахування системи факторів різного рівня, і відповідно, системного підходу. На наш погляд, найбільш відповідним вимогам системного підходу у формуванні особистості майбутнього професіонала є дослідження такого системного та інтегрального феномена, як організаційна культура вищого навчального закладу. Саме закономірності функціонування й розвитку організаційної культури ВНЗ можуть розглядатися як провідний чинник освітнього менеджменту в умовах цілеспрямованих змін, а отже, як чинник формування особистості майбутнього професіонала, в тому числі, й розвитку його духовності.
   У сучасній психологічній науці окреслені основні підходи до вивчення закономірностей процесу підготовки фахівця, і особливостей психології професій в цілому. Значна кількість робіт присвячена розвитку акмеологического підходу в дослідженні проблем професійного самовизначення, становлення, самореалізації особи, стратегії її життєдіяльності, професійної свідомості і самовдосконалення.
   Досить популярними в останні два дисятиріччя є також дослідження феномену організаційної культури; в тому числі визначення структурних рівнів та компонентів організаційної культури. Існує також досить багато робіт, у яких тим або іншим чином висвітлюються психологічні проблеми організаційної культури.
   В той самий час, як показав аналіз джерел, на сьогоднішній день ми не маємо робіт, в яких би претинались дослідження цих дуже важливих для вирішення завдань сучасної вищої школи проблемних областей. А саме, організаційна культура вищого навчального закладу не досліджувалася в контексті формування особистості майбутнього професіонала - сучасного студента, в тому числі в якості чинника його духовного розвитку.
   Отже, метою нашої статті є дослідження організаційної культури вищого навчального закладу як чинника професійного становлення майбутнього спеціаліста, в тому числі, в якості чинника його духовного становлення.
   У філософській та психологічній науках існують різні підходи до розуміння духовності, і звідси - відсутність єдиного визначення цього поняття. В той же час, вивчення робіт вітчизняних авторів дозволяє виділити деякі фундаментальні характеристики духовності, такі як: свобода, трансцендентність, сенс, любов, розвиток.
   В. Соловйов розглядав духовність як категорію, що охоплює все психофізіологічне існування людини. Для нього духовність особистості - це її цілісність. Як основа особистості, духовність не заявляє про себе голосно і вимогливо, як, наприклад, сфера її потреб. В.В. Зеньковський говорив про те, що духовне життя кожній людині необхідно в собі ще відкрити, інакше можна все життя прожити, не помічаючи духовної сторони своєї особи, лише зрідка відчуваючи страх перед самим собою, перед своєю глибиною [2].
   С. Булгаков, П. Флоренський, В. Соловйов, А.Ф. Лосев, Н.О. Лосський бачили в духовності внутрішні духовні абсолюти, етичні цінності особистості. Прихильники когнітивного підходу прагнули виявити раціональну сторону духовності.Окремо відзначимо підкреслюваний багатьма авторами зв'язок духовності з творчим потенціалом особистості. Так, Н.А. Бердяев підкреслював: “Возвышение к духовности, к духовной освобожденности есть трудный путь очищения и творческого вдохновения”. Духовності не можна досягти “раз і назавжди”, Н.А. Бердяев стверджував, що завоювання духовності є головним завданням людського життя, і на це людині потрібне все життя.
   С.Л. Рубінштейн визначав етичну складову в психологічній організації людини як суб'єкта як спосіб співіснування людей, через який здійснюється визнання іншого як цінності, як суб'єкта розвитку і саморозвитку, а не як об'єкту дії. Тим самим виділяючи точку інтеграції предметів етики і психології - відношення до іншої людини.
   Описані підходи до поняття духовності при всій їх різноманітності дозволяють виділити деяке інваріантне ядро, представлене у всіх вищерозглянутих визначеннях цього феномена. Духовність розглядається як вища підструктура людини; підкреслюється її інтегруюча, системоутворююча функція у формуванні цілісності особистості; обґрунтовується провідна роль духовності як регулятора поведінки і діяльності людини, його взаємин з іншими людьми. В якості найважливіших психологічних характеристик духовності виділяються цінності і ціннісні орієнтації, відповідальність за свої вчинки і поведінку, спрямованість особистості на творчий розвиток.
   Подальший аналіз наукової літератури дозволяє нам визначити професіоналізацію, або професійне становлення особистості як формування професійної спрямованості, компетентності, соціально значущих і професійно важливих якостей і їх інтеграцію, готовність до постійного особистісного і професійного зростання. Професійне становлення особистості нерозривно пов'язане з її професійним самовизначенням.
   А.К. Маркова відзначає, що професійне самовизначення - це визначення людиною себе щодо вироблених в суспільстві, і прийнятих даною людиною, критеріїв професіоналізму. Одна людина вважає критерієм професіоналізму просто приналежність до професії або здобування спеціальної освіти, відповідно і себе оцінює з цих позицій; інша людина вважає, що критерієм професіоналізму є індивідуальний творчий внесок в свою професію, збагачення своєї особи засобами професії, відповідно з цієї вищої “планки” людина інакше себе самовизначає і самореалізує [3].
   Динаміка професійного самовизначення полягає в зміні відношення до себе і зміні критеріїв цього відношення. Продовжується цей процес протягом всього професійного життя людини, і одночасно, відбувається поглиблення, уточнення професійного самовизначення, розширюється, коректується образ професіонала і себе як професіонала. Але закладаються основи цього процесу на ранніх етапах професійного становлення особистості, в процесі навчання у вищому навчальному закладі.
   За даними останніх досліджень, орієнтація людини тільки на розвиток професійної майстерності деформує її як особистість і перешкоджає дійсному самоздійсненню. На думку А.А. Деркача і О.В. Селезньової, подолання особистісних деформацій і ефективність саморозвитку як чинника досягнення акме і самореалізації, обумовлена формуванням і розвитком такої особистісної якості як акмеологічна культура [1].
   Високий рівень акмеологічної культури дозволяє людині осмислювати процес саморозвитку як життєву цінність, створювати умови для самовдосконалення і самореалізації в ході життєдіяльності, пізнавати, актуалізувати, творчо проявляти свою індивідуальність, а отже, розвиватися духовно. Розвиток акмеологічної культури як особистісної якості приводить до постановки нових завдань, що відкривають можливості для нових життєвих виборів особистості, для нових кроків до досягнення акме і самореалізації.
   Акмеологія, інтегрувавши і переосмисливши результати досліджень в інших областях гуманітарної науки, і, перш за все, психології, показала, що поняття “саморозвиток”, “самоактуалізація”, “самовдосконалення”, “самореалізація”, “самоздійснення” співвідносяться з поняттями “акме” і “культура”. Акме як результат і одночасно як процес саморозвитку людини виражається в його духовності, його культурі. Акмеологічна культура, у свою чергу, виступає як інтегральний показник саморозвитку і одночасно як особистісна якість, що забезпечує ефективність цього процесу.
   Згідно з особистісним підходом, акмеологічна культура розуміється як:
   - деяка властивість особи, що виявляється в здібності до самоконтролю, творчої реалізації своєї діяльності, думок, відчуттів;
   - процес творчої самореалізації сутнісних сил, здібностей людини, що виражає міру влади людини над зовнішньою і над його власною психічною і фізичною природою.
   В якості інтегруючого по відношенню до решти методологічних підходів виступає власне акмеологічний підхід, в основі якого лежить ідея творення або відновлення цілісності людини, а отже, її духовності, і який дає стратегію перетворення наявного рівня розвитку акмеологічної культури у вищий, оптимальний. Провідна роль у вирішенні цього завдання на етапі професійного становлення належить, на наш погляд, саме такому системному феномену, як організаційна культура ВНЗ. Саме організаційна культура вишу формує той ціннісно-нормативний простір, який визначає вихідні координати подальшого розвитку майбутнього професіонала.
   На наш погляд, створення відповідних умов лежить саме в площині формування організаційної культури вишів, здатної адаптуватися до змінних умов сьогоденного суспільства. Саме тому формування цінності самовдосконалення, розвитку, самореалізації, духовності особистості на рівні організаційної культури вищих навчальних закладів може розглядатися як засіб розв'язання нових завдань, які вирішує сучасний освітній менеджмент.
   Природно, що визначити можливості, які криються в організаційної культурі вищого навчального закладу для формування майбутнього професіонала, адекватного запитам сучасного освітнього менеджменту і сьогоденного суспільства, неможливо без визначення сутності самого феномену організаційної культури. В сьогоднішній науці поняття організаційна культура має безліч різних варіантів тлумачення і відповідних їм способів визначення. Як відмічають російські дослідники і організаційні консультанти Л. Кроль і О. Пуртова, головною особливістю теми організаційної культури є відсутність усталених парадигм і теоретична нестиглість в розумінні цього феномену, а також мозаїчність уявлень щодо його суті.
   Ми визначаємо організаційну культуру за Едгаром Шейном як: “патерн колективних базових переконань - сформованих самостійно, що знаходяться групою при вирішенні проблем адаптації до змін зовнішнього середовища і внутрішньої інтеграції, ефективність якого виявляється достатньою для того, щоб вважати його цінним і передавати новим членам групи як правильну систему сприйняття і розгляду названих проблем” [4; 32].
   Більшість дослідників відзначають, що організаційна культура задає деяку систему координат, яка пояснює, чому організація функціонує саме таким, а не іншим способом. У літературі, присвяченій проблемі організаційної культури, ми знаходимо численні побудови схем аналізу цього феномену. Параметри організаційної культури, в будь-якій організації, ВНЗ, які є оригінальною сумішшю цінностей, відношень, норм, звичок, традицій, форм поведінки і ритуалів, дуже специфічні і можуть стосуватися, наприклад, таких суто психологічних питань: ставлення до співробітників, викладачів, студентів; система відношень, норми і традиції взаємодії; система мотивування; неупереджене ставлення або фаворитизм; роль жінки в управлінні та на інших посадах; критерії вибору на керівні і контролюючі посади; організація роботи і дисципліна; стиль керівництва і управління; процеси прийняття рішень; поширення й обмін інформацією; характер контактів; характер соціалізації; шляхи вирішення конфліктів; оцінка ефективності роботи; ідентифікація з організацією.
   Одним з провідних напрямків досліджень акмеологічної культури особистості є виявлення значущості мотиваційної сфери особистості для здійснення професійної діяльності і усвідомлення ролі цієї сфери в процесі професійного навчання і вдосконалення професійної майстерності. Представники цього підходу в акмеології приділяють особливу увагу мотиваційній стороні діяльності, якостям особи, стилю мислення, вважають особливо важливими показниками професійної майстерності позитивне відношення до професії, емоційну залученість в неї. На наш погляд, це і є площина перетину двох означених наукових проблем - акмеологічної культури особистості і організаційної культури вишого навчального закладу.
   Так, наприклад, підкреслюючи ціннісний аспект організаційної культури, відомий російський консультант Т.Ю. Базаров визначає організаційну культуру як ціннісно-нормативний простір, у якому існує організація у взаємодії з іншими організаційними структурами, з персоналом. Найважливішим для нас є те, що організаційна культура є інтегральним феноменом, який пов'язує місію освіти, філософію організації, відображену через мету діяльності освітнього закладу, та ціннісно-смисловий аспект професійного розвитку як майбутніх спеціалістів, так і викладачів вишів. І головне, що організаційна культура вищого навчального закладу розвивається і може формуватися цілеспрямовано з урахуванням цілей та цінностей нової парадигми освіти та нових суспільних запитів.
   В дослідженні питання щодо визначення основних орієнтирів (цілей, напрямків) розвитку організаційної культури ВНЗ, найбільш відповідних сучасним вимогам, на наш погляд, допоможе звернення до аналізу наукових підходів у формуванні особистості професіонала.
   Відповідно до розуміння особистості як суб'єкта соціальних відносин і активної діяльності до її основних компонентів відносять:
   1. Спрямованість як система домінуючих потреб і мотивів, ціннісних орієнтацій, професійною позицією.
   2. Професійна компетентність, тобто сукупність професійних знань, умінь, а також способів виконання професійної діяльності.
   3. Система професійно важливих якостей суб'єкта діяльності, що впливають на ефективність діяльності і успішність її освоєння.
   4. Професійно значущі психофізіологічні властивості, розвиток яких відбувається вже в ході освоєння діяльності [3; с 55].
   Згідно з підходом Н.В. Кузьміної та А.П. Сітникова, цілісний підхід до формування особи професіонала передбачає
   1. розвиток мотиваційно-смислової сфери професіонала;
   2. оволодіння певним рівнем професійних знань, умінь і навичок (операційної сфери);
   3. вироблення і вдосконалення індивідуального стилю професійної діяльності [1].
   Звичайно, третя з відмічених підсистем в межах останнього підходу, вдосконалюється переважно вже в процесі самостійної професійної діяльності, після закінчення ВНЗ. В той самий час в період навчання у вишах, в межах певних організаційних культур вищих учбових закладів, формуються перші дві підсистеми особистості майбутнього професіонала. І, відповідно, саме цінності і базові переконання організаційної культури ВНЗ задають основні орієнтири і напрями розвитку випускників на майбутнє.
   І тут ми можемо бачити два основні напрями, які задають перспективи розвитку майбутніх професіоналів. Перший з них, більше пов'язаний з традиціями вітчизняної вищої школи, яка завдяки фундаментальності і академізму нашої системи вищої освіти, дає широкий кругозір і фундаментальні знання, формує самостійну, творчу особистість, спрямовану на духовний розвиток, тобто формує високий рівень її акмеологічної культури.
   Другий напрям - це орієнтація на прагматизм і вузький професіоналізм, які традиційно більше властиві підготовці фахівців західної школи, свого роду “амеріканізований” університет або, за висловом Е. Фромма, ринковий тип мислення, “обмежену компетентність”. Це тенденція в нашій освіті також зустрічається достатньо часто. Сьогодні студенти повинні засвоїти стільки інформації, що у них навряд чи вистачить часу і можливості думати. Тобто мотивом навчання стає не цікавість до вибраного предмету, або пізнання взагалі, а знання того, що засвоєння максимально більшого об'єму інформації, підвищує ринкову вартість “професіонала”.
   Загальновідомо, що спеціалістів вітчизняної школи на Заході завжди цінували, насамперед, саме за здатність сприймати проблему широко, у системі всіх її складових, й досить часто знаходити рішення навіть за межами своєї спеціальності. Таку можливість випускники наших вишів отримують, насамперед, завдяки фундаментальності й академізму нашої системі вищої освіти, які формують у них широкий кругозір, фундаментальні знання та цінність саморозвитку й духовності особистості.
   Отже, означена альтернатива висуває першочергове завдання дослідження особливостей впливу організаційних культур вищих навчальних закладів різних напрямів, на формування ціннісно-смислової сфери особистості майбутнього професіонала, його акмеологічної культури, духовності, визначення шляхів, механізмів і ефектів цього впливу.
   Висновки. В умовах оновлення системи вітчизняної вищої освіти забезпечити адекватні умови для набуття освіти, відповідної сучасним критеріям, зможуть такі виші, діяльність яких відповідає очікуванням суспільства. На наш погляд, створення відповідних умов лежить в площині формування організаційної культури вищого навчального закладу, спрямованої на формування цінності самовдосконалення, розвитку, самореалізації особистості та її духовності, тобто на розвиток її акмеологічної культури.

Література

1. Деркач А.А., Селезнева Е.В. Акмеологическая культура личности: содержание, закономерности, механизмы развития - Москва-Воронеж: Издательский Дом РАО, 2006. - 493 с.
2. Знаков В.В. Духовность человека в зеркале психологического знания и религиозной веры // Вопросы психологии. - 1998. - № 3. - С. 104-115.
3. Маркова А.К. Психология профессионализма. - М., 1996, 308 с.
4. Шейн Э. Организационная культура и лидерство. - СПб., 2002. - 335 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com